— Як же це толкувати?
— Ну, бачите, інструктивно, але з попереднім обговоренням.
— Вказівки, значиться.
— Не зовсім.
— Поміч?
— Не так і поміч, як узгодження.
— То, може, в нас і заночуєте? Повечеряємо, відпочинете, а тоді вже й узгодження.
— Навіть не узгодження, — уточнив незнайомий, — а пошуки найліпшого варіанта.
— Шукатимете, значить?
— Так.
— Що ж, коли не секрет? — спитав старший Самусь, крадькома кидаючи погляд під повітку, де в нього було звалено три машини антрациту, привезеного Давидком від старшого брата, який зекономив вугілля в своїй кочегарці, одержавши за це відповідну премію і, ясна річ, реалізувавши за відповідну винагороду деяку частину зекономленого палива, чим довів своє досконале володіння законами чорного ринку, або, як висловлюються економісти, кон’юнктури.
Але прибулого не цікавив ні незаконно придбаний антрацит, ні сини старого Самуся, які досконало оволоділи технікою і законами економіки.
— Бачите, — підвівшись у кузові, так ніби хотів читати лекцію або виголошувати промову перед усім селом, сказав він, — ми наполегливо шукаємо шляхи й способи поєднання цікавих елементів старовинної української архітектури з найновішими досягненнями будівельної науки й техніки. Ви ж, мабуть, чули, що ваше село, в зв’язку з будівництвом чергової гідростанції на Дніпрі, затоплюється.
— Затоплюється? — злякався Самусь. — Все оце затоплюється?
— Так, усе.
— І Карпів Яр?
— І Карпів Яр. Ми навіть маємо пропозицію від Комісії по перейменуваннях назвати ваше село Світлоярськом.
— А ми ж куди?
— Ви — в нове село. В Світлоярськ.
— Світлоярськ? Де ж це?
— А ось у мене в машині.
— В машині?