— Схоже, він погрожував мені. У мене в руці був камінь, тож кинджал мені не знадобився.
— Ти його вбив?
— Його вбив Бог.
— А тебе не бачили?
— Тільки ангели. їхні крила сховали мене.
Вони покинули південний трансепт, перетнули церковне подвір'я і вийшли через південну браму до плутаного лабіринту кривих будиночків і помешкань, що завжди наче з-під землі виростали в тіні великих храмів.
— Ти коли-небудь задумувався, — казав Ґарет Бартон, — що кожна фреска має власне світло? Чесноти сяють на них ясніше. Мов на гобеленах.
Він ледве усвідомлював, що каже. Все було сном. Вони зупинилися на розі Павлового ланцюга та Лицарської вулиці, біля «Кардиналової шапки».
— Це був якийсь писар, — сказав Ґарет Бартон. — Він спитав, що я роблю.
— Ти зробив йому милість. Він повернувся назад.
— Де його не турбуватимуть пера та розписки.
— Ти діяв добре, Ґарете. Він розчинивсь у часі. Ось те місце, що я шукав.
Будинок скидався на житло, але насправді був таверною. На лавці перед входом чоловіки грали в шашки; Рафу та Бартон переступили поріг і опинилися в покої, сповненому сміху. «Припустимо, — казав хтось праворуч од Рафу. — Припустимо, що тканина була негідною. Фарбник не закріпився. Хіба то моя провина?» Позаду Бартона сперечалися чоловік і жінка. «Легко тобі казати, з твоїм дамським терпінням. Згоден, терпіння — то велика чеснота. Але не всі чоловіки бездоганні. Я не бездоганний». Зі столика на підлогу стрибнула кішка. Юнак вдивлявся у свою чашу з елем, повільно та нерішуче звертаючись до свого супутника. «Бідному чоловікові кругом скрута. Якщо він не проситиме м'яса, то помре з голоду. Якщо проситиме, помре з сорому. Я б радше помер кращою смертю. Ще, будьте ласкаві. Наливайте доверху».
Рафу з Бартоном знайшли маленький столик із двома круглими табуретками і, коли шинкар підійшов витерти розлите пиво и вино, спитали, що в нього найкраще.
— Спитайте свого гаманця, панове. — Він був похмурим, звиклим мати справу з відвідувачами не тільки п'яними, але до того ж ще й забіякуватими. — Мій кращий ель іде по чотири пенси за галон. Галон гасконського вина — теж чотири пенси. Рейнвейн — вісім. Як бажаєте солодкого вина, то йдіть шукайте деінде. — І на запитання, чи рейнвейн добрий: — Не застоюється.
Вони мовчки сиділи за вином і ясно чули розмову торгівця зі старою жінкою поруч.
— Папуга ласий до розкошів і полюбляє вино, — казала вона. — Селезень розпусний, а баклан ненажерливий.
— А крук?
— О, сегр, крук мудрий. А от лелека, щоб ви знали, ревнивий.
— А п'яна бабка, — промурмотів Бартон, — незграбна, мов свиня, і дурна, як мавпа.
— Про одного п'яницю кажуть, — прошепотів Рафу, — що він бачив диявола.
— То й що? Нас сам Люцифер не займає.