Вважалося, що розуму в нас зовсім нема і до чотирнадцятирічного віку ми не дотягнемо.
Проте, як бачите, я досі живу й переставляю ноги. Жила б ще й моя сестричка Еліза, я певен, коли б не загинула трагічно в свої п'ятдесят років під сніговою лавиною на Марсі.
Отак воно.
Нашими батьками були двоє наївних і дуже симпатичних молодят — Калеб Меллон Суейн та Летісія Вандербілт Суейн, уроджена Рокфеллер. Вони були казково багаті й вели свій родовід від американців, які зрештою згубили країну своїм ідіотським хобі — натхненно перетворювати гроші на владу, потім владу — на гроші, і знову гроші на владу.
Самі по собі Калеб та Летісія були невинними істотами. Батько, як нам розповідали, чудово грав у триктрак і захоплювався кольоровою фотографією. Мати була активісткою національної асоціації за прогресивний розвиток кольорового населення. Ні він, ні вона не працювали, обоє навіть не закінчили коледжу. Хоч і пробували колись.
Вони вміли писати вишукані листи і красно висловлюватися. Вони палко кохали одне одного. Вони щиро смутилися, що були такі невдатні до науки. Вони були добрими людьми.
І я не звинувачую батьків за те, що їх так пригнітила наша поява на світ. Будь-хто засмутився б, давши життя таким потворам, як ми з Елізою.
Принаймні Калеб та Летісія показали себе не гіршими батьками, ніж я сам, коли настала моя черга. Я був байдужісінький до своїх нащадків, хоч народжувалися вони цілком нормальними.
Дуже можливо, що я більше цікавився б своїми дітьми, якби вони народилися монстрами, схожими на Елізу та мене.
Отак воно.
Молодому подружжю всі радили не засмучувати себе й не ризикувати дорогими меблями, виховуючи близнюків у власному будинку на березі Черепахової затоки. Їх переконували, що ми їм доводимося не ближчими родичами, ніж, скажімо, діти крокодила.
Калеб та Летісія повелися цілком по-людяному. Але вихід, який вони знайшли, був надміру екстравагантним і коштував їм чималих грошей. Ні, батьки не запроторили нас до приватної лікарні для неповноцінних дітей, вони натомість заховали нас від людського ока в успадкованому ними старому будинку з привидами. Той будинок стояв поблизу гірського селища Гален, у штаті Вермонт, посеред яблуневого саду площею в двісті акрів.
Протягом останніх тридцяти років у тому будинку ніхто не мешкав.
Щоб перетворити будинок на рай для мене та Елізи, батьки найняли теслярів, електриків, слюсарів. Під великими, від стіни до стіни, килимами простелили товстий шар гумової прокладки. Тому ми не могли забитися, навіть літаючи сторчака. Їдальню обклали кахлями, а в підлогу вмонтували водостоки потужної дренажної системи. Тож після кожного сніданку або обіду і нас, і все приміщення їдальні легко було обполоснути водою із шланга.
Навколо будинку поставили дві високі ланцюгові огорожі. Над ними протягли колючий дріт. Перша оточувала сад. Друга відмежовувала дім від надто цікавих робітників, яких іноді пропускали крізь першу огорожу доглядати за яблунями.
Отак воно.
Обслугу набрали з місцевих жителів. Її складали: кухар, дві прибиральниці й один прибиральник, дві доглядальниці, які годували, купали, одягали та роздягали нас. Найбільше у моїй пам'яті закарбувався Візерс Візерспун — водночас сторож, шофер і на всі руки майстер.
Так от, усі вони були прості селяни, які, за винятком Візерса Візерспуна, що колись служив у армії, ніколи не виїздили за межі штату Вермонт. Взагалі вони дуже рідко віддалялися від Галена навіть на десять миль. Тому вся наша прислуга перебувала у родинних взаєминах, як ото, скажімо, плем'я ескімосів.
Крім того, вони були далекою ріднею мені й Елізі, бо наші вермонтські предки колись хлюпалися, так би мовити, в одній генетичній калюжі.
Проте, згідно з американськими уявленнями, на той час прислуга дому доводилася нам такими ж родичами, як, скажімо, коропи — орлам. Адже наша родина тоді вже перетворилася на транснаціональний осередок мультимільйонерів.
Отак воно.
Батькам було не важко купити відданість цих ходячих викопних істот із минулого нашої родини. Обслузі призначили скромну платню, яка недавнім селянам здавалася величезною. Адже ділянки їхнього мозку, що мали б керувати в них жадобою грошей, були недорозвинені.