Отак воно.
Сьогодні сила гравітації така слабка, що, гадаю, я зміг би без особливих труднощів вибігти на дах Емпайр-стейт-білдінга з кришкою від каналізаційного люка в руці й метнути її у штат Нью-Джерсі.
Це, поза всяким сумнівом, поліпшило б славетний рекорд Джорджа Вашінгтона, який перекинув срібний долар через річку Раппаханок. І є ще люди, які твердять, нібито не існує такої штуки, як прогрес!
Іноді мене величають королем Канделябрійським. Адже в моїй приватній колекції більш як тисяча свічників.
Проте мені більше до вподоби моє друге ім'я — Нарцис-Одинадцятий. Я навіть склав віршика про нього, ну, й про сенс життя взагалі:
Для кого я все це пишу? Хтозна. Звісно, не для Мелоді з Айседором. Подібно до інших молодих людей, які живуть на острові, вони не вміють ні читати, ні писати.
Вони цілком байдужі до історії людства, так само як і до життя на материку.
На їхню думку, найвидатнішим досягненням людей, які свого часу перенаселили цей острів, було те, що вони взяли та й вимерли, лишивши всю цю територію нам.
Учора ввечері я попросив Мелоді та Айседора назвати трьох найславетніших осіб у історії людства. У відповідь вони заявили, що моє запитання для них позбавлене будь-якого сенсу.
Однак я наполягав, щоб підлітки разом помізкували і дали бодай якусь відповідь. Зрештою, вони це зробили. Але їм довелося добре помучитись. Мелоді з Айседором навіть розсердилися на мене.
Проте нарешті я дістав відповідь. Здебільшого за обох говорить Мелоді. Ось що вона сказала мені з усією серйозністю:
— Ти, Ісус Христос і Санта-Клаус.
Отак воно.
Коли я не ставлю їм жодних запитань, Мелоді й Айседор почувають себе щасливими, як молюски.
Вони сподіваються коли-небудь стати рабами Війри Бурундук-П'ятої Заппи. Я не мав би нічого проти.
Я таки перестану писати скрізь і всюди свої безконечні «Отак воно».
Отак воно.
Народився я в самісінькому центрі Нью-Йорка. Тоді я ще не був Нарцисом. Після народження мене нарекли Вілбер Рокфеллер Суейн.
Крім усього, я появився на світ не сам. Разом зі мною народилася сестричка-двійнятко. Її назвали Еліза Меллон Суейн.
Хрестили нас обох не в церкві, а в лікарні. На цей обряд батьки не запросили ні родичів, ні друзів. Річ у тім, що я та Еліза були дуже бридкі, й наші батьки посоромилися показувати нас людям.
Отже, ми народились потворами, і всі вважали, що ми довго не проживемо. Ми мали по шість пальців на кожній ручці і кожній ніжці. Крім того, і в мене, і в сестри було по два зайві соски.
Незважаючи на шорстке смоляне волосся, ми не були монголоїдами. Ми являли собою щось зовсім нове. Ми виявилися живими неандертальцями. Ще в ранньому дитинстві у нас розвинулися риси, притаманні викопним людиноподібним,— масивні брівні валики, спадисті лоби, і щелепи, схожі на ківш парового екскаватора.