— Я б вам сказав, що ця зірчаста штукенція, ось вона і є ймовірною причиною смерті.
Він поважно кивнув і схрестив тоненькі руки на голих грудях, немов весь такий з себе лікар-консультант.
Наразі умови для посмертного огляду не були ідеальними. Дедалі гучніше лунав музичний передзвін висячих рурок, вказуючи на те, що пустельний вітер набирає силу. Пилова буря приховає сліди вбивці так само ефективно, як той лондонський туман, що зветься гороховим супом, колись був маскував Джека-Патрача. Завше залишаючись Невіруючим Фомою, Сяйво спитав:
— З чого ти такий впевнений?
Сонячне Дитя потягнувся рукою донизу почухати собі промежину:
— Я медик.
Веселкове Сяйво засумнівався, що він ясно дочув сказане.
Неоново-рожева дитяча соска звисала на шнурку з його шиї. За кілька років там висітиме стетоскоп.
— Якщо ти такий розумний, то, може, розкажеш мені, яким чином це трапилося?
Сонячне Дитя на мить придивився до трупа.
— Табір Злих Ніндзя.
Тінкі-Вінк витер в себе з губ блювотиння. І сплюнув, прочищаючи рота:
— Ніякого сумніву.
Навіть у блиманні свічок і в диму кадильниць зблискували його рівні зуби. Трохи блювотиння прилипло до всіяної стразами оправи його окулярів.
Веселкове Сяйво пересмикнуло. Табір Злих Ніндзя був для нього, либонь, найменш спокусливим для візиту місцем. Особливо в офіційній справі. Кожен Злий Ніндзя, аж до останнього пахолка, був непередбачуваним, світового класу пронозою з гострим знаряддям, і то вельми дратівливим.
— Скубі-Ду повідав уже все, в чому він збирався зізнатися. — Веселкове Сяйво клацнув пальцями і кивнув великим пальцем назад собі через плече. — Приберіть, щоб він зник.
Обидва помічники вирячилися на нього. Невтямливо. Сонячне Дитя підніс собі до рота соску і почав смоктати. Тінкі-Вінк боязко втягнув голову в плечі:
— Може, мені таке казати й не по рангу, але чи не буде це знищенням доказів?
Веселкове Сяйво всміхнувся:
— Що? Ти хіба юрист?
Хлопець знизав плечима. Почервонів і відвернувся.
— Ну, я спеціалізуюся на судових справах в індустрії розваг.