Веселкове Сяйво зробив пропозицію:
— Тобі потрібні кондоми? Я можу дати тобі кілька, в обмін за можливість зазирнути до документації.
Він похитав головою:
— Як ти щодо крему проти сонячних опіків?
Веселкове Сяйво запропонував:
Дзвінка запитала:
— А як там Дюймовочка? — Це було фестивальне ім’я його дружини. Вони були знайомі з Дзвінкою з давніх-давен. — Удома з дітьми, я гадаю? — Тон в неї був глузливий, наче вона знала щось таке, чого не знав він.
Дзвінка нахилилася до нього ближче. Так близько, що він відчув гіркуватий, сексуально-шавлієвий запах її поту. Очі її просканували, чи нема когось в межах чутності, і вона прошепотіла:
— Ти можеш дістати м’яса?
— Бажаєш курчатини? Свинини?
— Телятини, — прошепотіла вона.
— Фарш годиться?
Згідно зі списками прибулих, під іменем Скубі-Ду зареєструвалося сорок вісім табірників. У повітрі щедро віяло запахами барбекю. Тут завше тривало літо. Веселкове Сяйво зважив імовірність того, що цього померлого Болотяного Чоловіка нема серед тих шістьох Скубі-Ду, які під час реєстрації вказали номери своїх водійських ліцензій. Шанси радше схилялись до того, що він приїхав сюди автостопом.
Працюючи, Сяйво почувався археологом, який зчищає пензликом сторонній бруд, щоби потім, після протирання дитячими вологими серветками, відкрити ділянки чистої шкіри. Він шукав сліди ін’єкцій, місця заштриків, які б свідчили про передозування. Колоті поранення. Дірки від куль. Зміїні укуси. Що більше Веселкове Сяйво очищав, то дужче упевнювався в тому, що ніколи раніше не бачив цього юнака. Він явно був з пристойних. Лілейно-білий домашній хлопчик, якого заманили сюди репортажі музичного телеканалу про запаморочливий фестиваль-оргію і вгашених пустельних німф. Він не мав жодних татуювань. Не мав пірсингів. Обстеживши тіло, Веселкове Сяйво попрохав Тінкі-Вінка принести йому з Харчового Намету ножиці для патрання курчат, і вони почали зрізати зроблену з пап’є-маше маску «боулінгова куля». Віддираючи від неї смуги так, як людина чистила б помаранч, вони випустили на волю не менше мільярда чорних мух. З тімені Скубі-Ду до задньої частини його черепа шпичаками збігав фарбований на червоне «ірокез». Шпичаки стояли сторчма, тверді, немов залізні. Ці шипи скидалися не так на гребінь півня, як на маківку багряного какаду.
У Веселкового задзвонив телефон. Знову невизначуваний номер. Здогад малоймовірний, але телефонувати міг хтось із його дітей, а отже, він відповів на дзвінок.
— Алло?
Можливі відбитки пальців, які не знищила пилюка, напевне замазано кров’ю.
— Містере Сяйво? — запитав абонент на зв’язку.
Це була остання особа, якій варто було дізнатися про тутешній код «Кучерява М’ята». На жаль, він мусив обірвати зв’язок.
У цей момент він потребував косяка і якоїсь хорошої засмаглої дев’ятнадцятирічної давалки. Отамечки, у Таборі Зомбі, одна зомбі-чірлідерка в короткій плісованій спідничці, під якою вона не носила більше нічого, скинула перед цим на нього грайливим оком. Здебільшого до другої дня він уже мав хороший перепихон. Пуцьку з тих зомбі. Пуцьку з гобітів. Дівчата, які увінчували його шовковими квітами і всівали йому бороду блискітками, всі вони мали серйозні проблеми з батьками. Боронь Боже, щоб його донька виросла й зв’язалася з якимсь вульгарним череватим хижаком середнього віку.
Ці три тижні єдиний період у році, коли він отримує бодай якусь повагу. Єдиний час, коли він почувається повноцінною людиною. Тут він особистість, яка має певну вагу. Він не збирався дозволити якійсь журналісточці спаплюжити єдину в його житті приємну річ.
Сонячне Дитя нахилився нижче, щоб роздивитися зблизька.