Він собі відзначає, що дівчина проклала на ліжку між ними обома трохи вільного простору.
Ітан питається:
— Ти коли-небудь чула про Бурдейну капусту?
А Мона, вона перепитує:
— Брюсельську капусту?
Ітан повторює, повільно:
— Бурдейну. — І уточнює: — Як десь у борделі.
Тепер вже Мона дивиться насторожено. Лоб у неї береться зморшками, так, ніби їй насправді не хочеться зв’язати все це докупи.
Він питається:
Зморшки настороженості зникають з її лоба. Вона киває.
Ітан питається:
— Ти знаєш про «варену кукурудзу»?
Мона пускає собі під лоба очі. З осовілим від полегшення виглядом вона каже:
— Звичайно.
Ітан хитає головою.
— Ти поняття не маєш, про що я говорю.
Він кидає погляд, щоб упевнитися, що вікно закрите. Двері замкнені. Він прислухається до звуків, чи не ходить хтось у межах чутності. Коли впевнився, що берег чистий, він продовжує, повідомляючи:
— Ці речі так називають вуличні.
— Шльондри? — питає Мона.
Ітан підіймає пальця і, виправляючи її, уточнює:
— Повії.
— Варена кукурудза? — перепитує Мона.