Гість прошепотів:
— Олдер.
Їжа, джерельна вода і відпочинок в тіні явно принесли йому полегшення і прояснили думки, але виглядав він як і раніше якимось виснаженим. Сумна втома таїлася в його очах.
Тон старого досі був, мабуть, трохи сухуватий, хоча тримався господар цілком спокійно і дружелюбно. Але, подивившись на гостя уважніше, він раптом зовсім миролюбно запропонував:
— Знаєш що, давай-но на деякий час відкладемо всі розмови. Ти проплив майже тисячу миль по морю, потім цілих п'ятнадцять миль тягнувся по жарі вгору. А мені ще потрібно полити боби, цибулю та інші овочі, оскільки мої дружина і дочка залишили весь город на мене. Так що ти поки відпочинь трошки. Якщо хочеш, можемо поговорити ввечері, у холодку. Або вранці, коли сонце ще не таке спекотне. Або протягом дня — часу тут вистачає.
Коли старий години через півтора повернувся, його гість, лігши прямо на прохолодну траву під персиковими деревами, міцно спав.
Старий, який колись носив титул Верховного Мага Земномор'я, постояв над ним, тримаючи в одній руці відро, а в іншій — мотику, уважно подивився на обличчя сплячого і ледь чутно прошепотів:
— Олдер значить «вільха». Що ж за біда привела тебе сюди, Олдере?
На якусь мить йому здалося, що якби він захотів дізнатися Справжнє ім'я цієї людини, то міг би це зробити, лише подумавши про нього, як за старих часів, коли був магом.
Але тепер він цього не міг. І, думай не думай, все одно нічого не дізнаєшся, бо магом він більше не був.
І нічого не знав про цього Олдера. Що ж, доведеться почекати, поки той сам йому все не розкаже.
«Не буди лихо, поки тихо», — пробурмотів старий про себе і відправився поливати боби.
Як тільки сонце сховалося за невисокою цегляною огорожею на вершині найближчого пагорба, тінь і прохолода розбудили сплячого. Він сів, весь тремтячи, потім злякано підхопився, але рухався все ще досить незграбно; вид у нього був переляканий, в волоссі заплуталися стебла трави. Побачивши, що старий набирає біля колодязя воду і тягає відра в сад, він кинувся йому допомагати.
— Ще відра три-чотири — і досить, — сказав йому колишній Верховний Маг, акуратно поливаючи грядку, на якій рядком росли молоді качани капусти. Аромат вологої землі був дивно приємний в сухому теплому повітрі. Промені вечірнього сонця нерівними золотистими смугами лягали на схил гори.
Поливши город, вони сіли на довгу лаву біля порога і стали дивитися, як сідає сонце. Яструб приніс з дому пляшку вина і дві маленькі склянки із зеленого скла з товстими стінками.
— Це вино робив син моєї дружини, — сказав він. — У нього там, в Серединній долині, ферма. «Дубова» називається. Хороший був урожай сім років тому! — Вино було кремнисто-червонуватого відтінку, і Олдер відразу відчув, як всередині розливається приємне тепло. Сонце в своїй спокійній ясності сідало за море. Вітер стих. Пташки на гілках садових дерев зрідка перемовлялися ніжними голосами, влаштовуючись на ніч.
Потрапивши на Рок, Олдер був здивований, коли Майстер Путівник сказав йому, що Верховний Маг, чоловік з пісень і легенд, який привів короля Лебаннена додому з царства смерті, а потім полетів на спині дракона на острів Гонт, все ще живий. І, за словами Майстра Путівника, не тільки живий, але і спокійнісінько живе на своєму рідному острові!
— Я скажу тобі те, про що мало хто знає, - сказав тоді Путівник, — тому що, як мені здається, тобі це знати необхідно. І я думаю, що ти збережеш це в таємниці.
— Значить, він все ще Верховний Маг Земномор'я? — радісно вигукнув Олдер, бо це було нерозв'язною загадкою для всіх: чому Майстри Школи, яка була центром всіх магічних наук і мистецтв, за всі роки правління короля Лебаннена так і не знайшли іншого чарівника, здатного замінити Яструба на посаді Верховного Мага?
— Ні, - відповів Олдерові Майстер Путівник. — Він більше не маг.
І розповів йому про те, як і чому Ястреб втратив свою могутність. З тих пір у Олдера було достатньо часу, щоб все це обміркувати. Однак тут, у присутності Яструба, якому доводилося розмовляти з драконами, який повернув в Хавнор Кільце Миру, живим перетнув царство смерті і, по суті справи, правив усіма островами Архіпелагу до воцаріння Лебаннена, Олдерові разом згадалися всі приголомшливі історії про подвиги Мага, всі героїчні пісні, присвячені йому, і він, навіть бачачи Яструба старим і нескінченно задоволеним своїм чудовим садом і городом, і навіть знаючи, що цей знаменитий чарівник тепер позбувся своєї могутності, все одно відчував навколо нього якийсь ореол, створюваний, цілком ймовірно, силою його душі, якій довелося стільки пережити і випробувати. І в цьому ореолі Яструб як і раніше уявлявся йому великим магом. Однак його дещо бентежила одна річ: у Яструба була дружина!
Дружина, дочка, пасинок… Але ж у магів і чарівників не буває сім'ї! Звичайний чаклун, на зразок Олдера, міг одружитися або ні, але справжні чарівники, які володіли істинною могутністю, завжди зберігали обітницю безшлюбності. Олдер цілком міг уявити собі цю людину верхи на драконі, це було зовсім неважко, але уявити його в ролі звичайного чоловіка і батька було нестерпно. З цим він впоратися ніяк не міг, хоча і дуже старався. А тому запитав: