— Тільки сам старий. Старий Яструб. Він завжди там.
Мандрівник подякував їй і рушив далі один, а дівчинка залишилася на стежці і дивилася йому вслід, поки він не завернув за ріг будинку.
Дві кози, що паслися на обгородженому лужку перед будинком, так і витріщились на незнайомця своїми жовтими очима. У високій м'якій траві розійшлися кури і цілий виводок напівдорослих курчат, які копалися в землі серед грушевих і сливових дерев і тихенько перемовлялися між собою. Якийсь чоловік стояв на маленькій драбині, притуленій до стовбура одного з плодових дерев; голова його ховалася в листі, і подорожньому було видно лише його голі засмаглі щиколотки.
Мандрівник привітався, відповіді не отримав і знову вимовив слова вітання, але вже трохи голосніше.
Листя на дереві зашелестіло, і чоловік спритно зіскочив на землю, притискаючи до грудей цілу жменю стиглих слив. Насамперед він відігнав парочку настирливих бджіл, спокушених сливовим ароматом, а потім підійшов до незнайомця. Він був невисокого зросту, але тримався дуже прямо і був ще стрункий; сиве волосся він зачесав назад і стягнув на потилиці в пучок, відкривши доволі гарне обличчя, яке мало, втім, сліди нелегких довгих прожитих років і старих шрамів — чотири білих рубці, що спускалися від лівої вилиці до підборіддя. На вигляд йому можна було дати років сімдесят, але погляд його був ясний, і дивився він прямо на незнайомця — уважно і доброзичливо.
— Ось, зовсім дозріли, — сказав він і простягнув незнакомцю кілька маленьких жовтих слив, — хоча до завтрашнього дня вони будуть смачнішими.
— Лорд Яструб, — почав було подорожній, раптом від хвилювання охрипнувши, — пане мій, Верховний Маг Земномор'я…
Старий коротко кивнув, ніби визнаючи всі ці титули і пропонуючи не перераховувати їх, і запропонував:
— Давай-но підемо в тінь.
Непроханий гість слухняно пішов за ним і зробив все, що йому було велено: сів на дерев'яну лаву в тіні кривого дерева, що росло біля самого будинку, прийняв від господаря сливи, тепер ретельно вимиті і складені в гарненький плетений кошик, і став їх їсти одну за іншою. Тоді господар будинку запитав його, чи не голодний він, і подорожній чесно зізнався, що весь день нічого не їв. Залишивши його сидіти на лаві, господар сходив в будинок і приніс хліб, сир і половинку свіжої цибулини. Гість з'їв все, навіть цибулю, і запив їжу цілої кухлем холодної джерельної води, яку теж приніс йому господар. Сам же Яструб їв тільки сливи — за компанію з гостем.
— Ти виглядаєш втомленим. Здалеку прийшов? — запитав він подорожнього.
— Взагалі-то я з Рока…
По обличчю старого важко було що-небудь прочитати. Він лише сказав:
— Он як? Ніколи б не подумав.
— А родом я з острова Таон, пане мій. Це вже потім я перебрався на Рок. А там лорд Путівник сказав мені, що я повинен потрапити на Гонт. І поговорити з тобою.
— Чому?
Приголомшливий все-таки був у нього погляд!
— Тому що ви ЖИВИМ ПРОЙШЛИ ПО темному царстві СМЕРТІ… - І без того хрипкий голос незнайомця перетворився в шепіт.
Старий підхопив:
— … І ВИЙШОВ на Далекому БЕРЕЗІ ДНЯ. Так? Так, але це пророцтво стосувалося швидше нашого короля Лебаннена.
— Ви теж були з ним, пане мій!
— Був. І бачив, як він переміг в жорстокому поєдинку і виграв своє королівство. Але я своє «королівство» там залишив! Так що не називай мене більше всякими пишними титулами. Називай мене просто Яструб або Яструб-перепелятник — як тобі більше сподобається. А як мені тебе називати?