— Прем'єр-міністре, я чудово обізнаний щодо своїх конституційних обов'язків і обмежень. Я присвятив життя їхньому вивченню. Відкрита війна з прем'єр-міністром не моя прерогатива, я її не бажаю. Такі дії можуть бути шкідливими, ба навіть згубними для нас обох.
— Шкоди уряду вже завдано. Після сьогоднішнього «Часу питань до прем'єр-міністра» я не сумніваюся в тому, що завтрашні газети почнуть цькування, підтримуючи ваші — на їхню думку — погляди і нападаючи на уряд, який вони змалюють як бездушний і деспотичний. І понаписують, що в нас цензура.
Король похмуро всміхнувся: все-таки Уркгарт визнає, до кого схиляється народна прихильність.
— Такі статті будуть нам лише на шкоду, сір. Вони заб'ють між нами клин, виставлять на суд людський ті статті нашої Конституції, які краще тримати під покровом темряви. А це — серйозна помилка.
— З чийого боку?
— З боку нас обох. Ми повинні зробити все можливе, щоб цього уникнути,— заявив Уркгарт, і його слова повисли в повітрі, доки він намагався вловити реакцію свого співрозмовника, однак помітив лише гнівну припухлість навколо очей.— Ми повинні спробувати не дати газетам зруйнувати наші взаємини.
— Гаразд, то на що ви очікуєте — що саме я маю зробити? Не я почав цей публічний скандал, ви ж знаєте.
Гострий на язик Уркгарт глибоко вдихнув, щоб згладити цю гостроту.
— Я знаю, сір. Я знаю, що це не ви почали. Але ви можете це зупинити.
— Я? Як?
— Ви можете це зупинити, або принаймні зменшити шкоду, просто з Палацу. Ваш прес-секретар має сьогодні ж увечері подзвонити всім редакторам газет і сказати, що між нами не було ніяких суперечок.
Король кивнув, обдумуючи пропозицію.
— Підтримаємо конституційну фікцію, нібито король і уряд єдині, еге?
— Саме так. І він повинен натякнути, що преса неправильно витлумачила цей витік, що чернетка не відображає ваших поглядів. Можливо, припустити, що чернетку підготував для вас ваш радник абощо?
— Спростувати мої слова?
— Спростувати, що між нами є якісь розбіжності.
— Дозвольте мені внести ясність. Ви хочете, щоб я відмовився від своїх переконань...— (Пауза).— Ви хочете, щоб я брехав.
— Це просто згладжування гострих кутів. Виправлення шкоди...
— Шкоди, якої завдав не я. Я ніколи публічно не висловлювався проти вашої позиції й не робитиму цього. Мої погляди цілком особисті.
— Вони не можуть бути особистими, коли вже розміщені на перших шпальтах усіх газет! — Уркгарт не міг приборкати гніву: виграти в цій суперечці було вирішальним.
— Це ваша проблема, не моя. Я обговорював свої ідеї тільки у вузькому родинному колі, за обіднім столом. Не у присутності палацових слуг. Не у присутності журналістів. Звісно, не у присутності політиків.
— Отже, ви це обговорювали.