— Гаразд, — сказав він. — Думаю, це ти також заробила.
Він передав мені круглий важкий келих, і ми посиділи мовчки до заходу сонця. Я вже куштувала вино та шампанське, але цей напій не був схожим на них. Від нього я почувалася старшою.
— У нас був непоганий забіг? — запитав батько.
Я кивнула, не в змозі знайти слова для всього, що відчувала. Глянула у свій келих і дозволила скотчу розлитися вогнем усередині.
ойно я дала Джокові згоду, все почало рухатися з неймовірною швидкістю. Одяг замовили, найняли священика, по всіх усюдах розіслали запрошення. Емма дуже добре уявляла мою весільну сукню — з гаптованого перлами атласу барви слонової кістки зі шлейфом, вишитими бантиками й квітами чортополоху, — і оскільки я не мала власних уподобань, то погодилася з її вибором. Були також квіти флердоранджу, довга фата з нінону й такі ніжні та вишукані черевички, що я не уявляла, як вони витримають на моїх ногах бодай день. Коли почали надходити подарунки — срібна таця для торта, кільця для серветок філігранної роботи, кришталева ваза у формі пуп’янка, різноманітні чеки, виписані на ім’я містера та місіс Пурвес, — то їх ретельно складали в одному кутку, а тим часом речі, що належали татові й Еммі, пакували в скрині та розставляли по інших кутках. У мене паморочилося в голові, коли бачила, як поступово тане ферма й водночас як незалежно від мене розплановується моє майбутнє, але розуміла, що тут уже нічого не вдієш.
За кілька тижнів цієї метушні ми з Джоком провели наодинці лише якісь хвилини. В ті миті він міцно стискав мою руку та запевняв, що ми житимемо дуже щасливо. Розповідав про поліпшення й зміни, які збирається зробити на фермі. Про свої плани щодо нашого майбутнього. Про те, що розквіт нашої справи не за горами. Я покладалася на слова Джока, бо просто хотіла заспокоїтися. Чи не з нуля починався «Ґрін Гіллз» багато років тому? Наша нова ферма так само зросте й стане такою ж чудовою. Я мусила в це вірити навіть більше, ніж Джок.
— Яка ж ти швидка, — вигукнула Дос, коли я розповіла їй новини. — Коли ви бачилися з Джоком востаннє, наскільки я пам’ятаю, він тебе дратував.
— І досі трішки дратує, — зізналась я, — але я стараюся це приховувати.
— Не скажу, що в нас тут багатий вибір, — мовила вона. — Гадаю, одного дня я також стану дружиною фермера. Твій хоча б хвацький парубок.
— Отже, ти думаєш, це нормально, що я не шаленію від нього?
— Ще будеш, дурепо. Принаймні залишишся в рідних краях, і він дбатиме про тебе. Навіть якби твій батько не переїздив до Кейптауна, він все одно не зміг би все життя тобою опікуватися, — усміхнулася Дос. — Мій татусь повторює мені це за кожної слушної нагоди.
Ми з Джоком одружилися в День усіх святих, спекотної жовтневої середи, за два тижні до мого сімнадцятиріччя. За законом у шлюб вступали з вісімнадцяти, але батько вирішив, що я вже достатньо доросла й мій час настав. До церкви він вів мене під руку, а я не зводила погляду з Джока, щосили себе стримуючи, мовби збиралася битися з ним. Коли нарешті дійшла до нього та до священика в білому плоєному комірці, серце почало шалено стукотіти. Навіть непокоїлася: чи не чують його всі, хто поряд. Мені здавалося, що тоді вони здогадаються: я не кохаю цього чоловіка. Але любов також мінлива, хіба не так усі кажуть? Адже ні матері моїй, ані Еммі ця любов не принесла великого щастя з моїм батьком. Можливо, поміркованість у цьому питанні якраз і гарантує фінал, щасливіший, ніж у них? Я сподівалася на це, тому схопила Джока за руку й набрала повітря, щоб відповісти «так» на довгу низку складних запитань священика й завершити словом «згодна».
Джок запросив у дружби свого приятеля з полку Королівських африканських стрільців — високого й підтягнутого капітана Лавендера зі світлими очима й золотавою хвилястою чуприною. Саме Лавендер відвіз нас до готелю «Норфолк» на жовтому Джоковому «Буґатті». Він мчав вулицями Найробі, й мене так підкидало на задньому шкіряному сидінні, що, напевне, мала набити собі синці об тверді стегна Джока. Це має означати, що він дуже міцний, казала я собі. Він навчить мене бути сильною і зможе підтримати, коли батько поїде. Я вчепилася в цю надію і не хотіла її відпускати, а тим часом ми вийшли з авто й почали підійматися високими дерев’яними сходами готелю. Всі усміхалися, а я в цій сукні з фатою здаля нагадувала торт — саме такий вигляд усе мало на фотографії в газеті, яка ілюструвала допис про подію.
Сотня гостей зібралася в обідній залі, прикрашеній з усією можливою для цих місць вишуканістю. На урочистості завітали місцеві фермери, які вже були солдатами й знову повернулися до сільського господарства. Був там і Ді в прикрашеному стрічками шоломі, з-під якого стирчали рештки його довгого жорсткого волосся. Шабля в піхвах при поясі забряжчала, коли він обернувся та спробував мене поцілувати. Ді подарував нам щедрий чек і сентиментально запевнив, що коли він мені знадобиться, то з’явиться в будь-який момент, варто лишень покликати. Його обіцянка зворушила мене й додала трохи впевненості, поки тривав нудний церемоніал із переходами від гостя до гостя. Я ж бо мусила тримати в руках метри шовку, щоб не наступити на них і не спіткнутися.
Подавали неодмінний стейк із газелі Томсона під вершковим соусом разом із молодою картоплею та голівками цибулі-порею. Батько втридорога заплатив за шампанське, і щоразу, коли до мене підходили з тацею, я пила його, скільки могла. Під час танцю відчувала, що ноги німіють до кольок у п’ятах. Я ледь трималася на паркеті, поки мене вели Ді й кожен фермер, якому вдалося втекти від дружини. Нарешті черга дійшла до батька. Цього вечора він здавався надто жвавим, але із сумним обличчям. Навколо його рота прорізалися глибокі зморшки, очі здавалися втомленими, а погляд блукав десь далеко.
— Ти щаслива? — запитав він.
Я кивнула йому в плече й припала до нього міцніше.
Удосвіта Лавендер відвіз нас у «Мутанґа Кантрі Клаб». У квадратній кімнаті, освітленій одним кришталевим бра, втопало в синелі широке ліжко.
Звідтоді, як ми заручилися, у нас із Джоком не було й хвилини, щоб хоч трохи пізнати одне одного. Я відчула це зараз, коли побачила, як він займає собою мало не півкімнати. Напівпритомна, я не уявляла собі, як зможу лягти з ним у ліжко. Я зраділа, що така п’яна, коли Джок схопив мене за груди. Його язик, як і мій, кислий від вина, ковзнув мені до рота. Я намагалася прилаштуватися до нього й робити все можливе, аби пережити те, що відбудеться. Його гарячий рот припав до моєї шиї. Чоловічі руки ковзали моїм тілом то вгору, то вниз. Нарешті ми впали на ліжко, й тут почалося цілковите безглуздя: він намагався протиснутися між моїх ніг, довга вузька спідниця опиралась, а я силкувалася йому допомогти. І раптом розсміялася, та одразу зрозуміла: вчинила дурницю.
Що я знала про секс? Нічого, крім того, що бачила в наших оборах і чула від Кібії про нічні ігри дівчат і парубків кіпів. Звідки мені було знати, що потрібно робити та як поводитися? Але я збагнула: сталося щось не те. Джок був збуджений — я відчувала тугий вузол у його паху. Спершу він впирався мені в стегно, та раптом зник. Перш ніж я зрозуміла, що відбувається, чоловік відпустив мене й ліг на спину, затулив руками очі, ніби в кімнаті було сліпуче світло, а не півморок.
— Вибач, — нарешті озвалась я.
— Ні, ні. Я просто втомився. День був важкий.