— Тримай обладунки напоготові весь час, коли не спиш. — (Може, ідеться про материні «обладунки гречних манер», — подумав Тедді). Урсула сказала: — Думаю, це метафора. Не могли ж лицарі цілий день бряжчати обладунками. Коли я думаю про лицарів, завжди згадую Бляшаного Лісоруба з «Чарівника країни Оз».
Вони всі любили цю книжку, проте Тедді стало прикро, що сестра подарувала йому такий образ, бо тепер «Ідилії короля» і «Смерть Артура» розвіялися в нього на очах.
Пугукнула сова — гучно, майже агресивно.
— Здається, на даху, — сказав Тедді.
Якийсь час вони дослухалися разом.
— Що ж, солодких снів, — нарешті сказала Урсула. Вона поцілувала його в лоб.
— Добраніч, — сказав він, укладаючи «Скаутинг для юнаків» під подушку.
Попри те, що сова й далі тягла свою жаску колискову, він майже одразу провалився у глибокий невинний сон тих, хто ще не втратив надії.
Все почалося доволі невинно, чи бодай так здавалося Авґустові.
— Усе завжди починається невинно, — зітхнув містер Свіфт, хоча він і не був певен, чи збігається Авґустове визначення невинного із загальнолюдським.
— Але ж я в цьому не винен! — затявся Авґуст.
— Так на твоєму надгробку й напишуть, любий, — сказала місіс Свіфт, підводячи погляд від шкарпетки, яку саме латала. Шкарпетка, звісно, була Авґустова. («Що він з ними робить?» — не розуміла вона).
— Хай там як, мені звідки було знати, що все так складеться? — спитав Авґуст.
— Кожна дія має наслідки, — відповів батько. — Просто короткозорі люди на це не зважають.
Містер Свіфт був правником. У суді він днями трудився, аби засудити винних, і словесні дуелі його тішили. Це мимоволі позначалося на його родинному житті: син вважав його досвід несправедливою перевагою.
— Невинний, доки не доведено зворотнього, — пробурмотів Авґуст.
— Тебе спіймали на гарячому, — спокійно сказав містер Свіфт. — Тобі не здається, що це — достатній доказ вини?
— Та не було там гаряче. Подумаєш, трошки зеленої фарби, — обурився Авґуст. І урочисто додав: — Ваша честь.
— Припини, — пробурмотіла місіс Свіфт, — не забивай мені баки.
— Як я можу забивати тобі баки? — спитав він, обурений черговим звинуваченням. — Адже, щоб тобі забивати баки, треба, щоб у тебе були баки, не можна забивати того, чого в тебе немає. А баків у тебе немає. Ergo, — урочисто сказав він, висмикуючи слово з якогось далекого закутку науки, — не можу я їх забити.
Від цих аргументів місіс Свіфт легше не стало. Вона махнула рукою, мовби намагалася позбутися набридливої мошви, й повернулася до шкарпетки.
— Інколи, — пробурмотіла вона, — я не знаю, чим так прогнівила богів.