Цар дивиться на братів і думає собі: яка то щаслива мати, що має таких синів! Хоч би мені Бог одного такого послав! А старша сестра пізнала, що се його сини, та й каже йому тихенько:
—Запрошуй братів на свій корабель у гості!
Запросив їх цар на свій корабель, не надивиться на них, так вони йому милі та любі: серце батьківське вість йому подало. Частує і вгощає цар братів, а старша сестра на вухо йому шепотить:
— Побий братів, а не поб’єш, то вони вилущать усе твоє військо!
Цар і слухать її не хоче, а вона сікається до його та на вухо йому турчить:
— Побий, — кажу тобі, — а як не поб’єш, то я й війська твого не стану годувать, а моя сестра не буде його зодягать (бо й середульша з ними була), то твоє військо без хліба й одежі послизне й пропаде!
Замислився цар, думав, думав та й каже:
— Ну, роби з братами, що сама знаєш, а я руки своєї на них не підійму.
Так ото поки брати бавились із царем, старша сестра і звеліла, щоб у їх човні пробили дірку та й заткнули чопом, а к тому чопу прив’язали б під човном мотузок. Подякували брати цареві за хліб-сіль та й посідали у човен. Тільки-що одплили гонів за двоє, а старша сестра смик за вірьовку, чоп як відіткнувся, вода і забулькотіла у човен, так його і потягло на дно. Не дуже злякались брати, бо виросли на морі: вхопили старшого брата з човна, та й попливли. Бачить старша сестра, що нічого не вдіяла, і гукнула до війська:
— Стріляйте з луків! Як їх не повбиваєте, то самі згинете!
Посипались на братів стріли, неначе хмарою їх вкрили. Однак і сього не злякались брати: пірнули та й виринули аж на тім боці, біля матчиного будинку. Тільки що розказали брати, як старша сестра хотіла їх потопить, коли дивляться — підпливає цареве військо, вже й з луків стріляють, од тих стріл і сонце закрилось.
—Ну, теперечки, — каже мати, — діточки мої любії, діточки мої милії, рятуйте себе, рятуйте й мене, нехай вам Бог помагає у правому ділі; тільки глядіть, як стане погибать цар, ваш батько, то вирятуйте його і приведіть до мене!
Почали борониться брати; старший стріля з лука; як попужне у п’ять пудів стрілою, то неначе вогнем палить військо, а одинадцять братів шпурляють камінням пудів у двадцять; як торохне по байдаку, то так він з людьми трісками й розсиплеться. Однак як брати не боронились, чого не робили, а військо усе близиться, бо велике було, та ще й сам цар попереду веде. Бачать брати, що вже їм самим не оборониться, от вони ухопили перо з кит-риби, що море їм подарувало, як махнуть раз, вдруге, — так з моря і покотились хвилі, одна велика, а друга ще більша, а тут ще як дмухне вітер, так усі байдаки з військом порозносило і поперевертало догори ногами. Дивляться брати: і царів корабель похилило на бік, от-от хвиля переверне, так вони скоріш у воду, ухопили той корабель і винесли на берег. Узяли брати царя і сестер, старшу й середущу, та й повели до матері у будинок. Вийшла мати до царя назустріч з хлібом-сіллю; тільки цар на неї споглянув, зараз і пізнав.
—Відкіля, — спитав, — ти узялась? Чи ти тут хазяйка, чи в наймах?
А цариця, менша сестра, йому й одказує:
— Живу сама собі у своєму будинку, з моїми синами, що породила тобі до пояса в злоті, а од пояса в сріблі!
— Ти ж, — каже цар, — писала до мене листа, що привела мені дванадцять кошенят, ще й дванадцять мишенят прислала на гостинець.
— Ні, — одказує менша сестра, — не я се тобі писала, не я й мишенят на гостинець посилала, а спитай, — каже, — у моїх сестер, може, вони знають, хто до тебе писав, хто й посилав!
Глянув цар на сестер, питає, а вони дрижать, неначе трясця їх трясе, устромили очі в землю і слова не промовлять.
— Е, як бачу, — каже цар, — так се ви мені таке лихо наробили; з моїм любим подружжям і з моїми дітками розлучили, через вас загубив я і два мої війська?.. Постривайте ж, нехай буде катюзі по заслузі!..
Прив’язав їх цар косами до конячих хвостів, та й пустив у чисте поле. Помчали їх коні... де вдарються сестри головою, там могила, де задом — там долина... Далі забрав цар царицю з синами, та й поїхав у своє царство, а печеного бугая й кабана пустив у степ, так вони йому надбали стільки хліба, що зо всього світу приїздили купці купувать той хліб. З того часу цареве царство ще побільшало і збагатіло, бо Степ і Море стали йому родичами.
__________________