- То ти мене тоді з води витягла?
- Так. – Вона не уточнювала коли, та це і не потрібно було. Вона знала, про що він питає. Пам'ять завбачливо розгорнула незабутні події. Як вона, відчувши себе так, наче її серце заливає холодна хвиля, різко розвертається прямо у середині танцю, вискакує з юрби студентів, що відриваються в шаленому ритмі, скидає босоніжки на платформі і стрілою мчить до моря, лякаючись, що не встигне. Як шукає його в воді, відчуваючи, що він поряд, але не розуміючи де саме. Як дивом знайшовши, майже мертвого, тягне до берега, як відбиває долоню об його обличчя, намагаючись привести його до тями. Як відчуває всім своїм єством, що хоче, щоб він жив, байдуже де, з ким, як, але жив! Щоб просто знати, що він є в цьому світі… Що не зможе жити в світі, де його взагалі немає…
- А звідки дізналась що я там?
- Відчула.
- Як?
- Не знаю. Так, наче вогонь, що в тебе в душі от-от згасне… Що тобі потрібна допомога. Я не могла цього допустити.
- А чому не залишилась потім? - спитав тихо Женя, розуміючи, що більш зрозумілого пояснення він не отримає, та і не певен, чи потрібно було воно йому.
- Навіщо? Щоб ти почувався чимось переді мною зобов’язаним? І що мені було б з цим неповернутим боргом робити?
- До чого тут борг! Мені потрібно було тобі стільки сказати…
- Мабуть не так і багато, бо ти опинився в черговому ліжку.
- Так… Знову спробував замінити діамант склом… Вибач… Знаєш, я коли побачив тебе в тому вікні зранку, ні не побачив, відчув, то було… боляче.
- Це як?
- Я не знаю. Я зрозумів, що завдав тобі болю, але що з цим робити не знав…
- А що ти міг з цим зробити? Ти вчинив як завжди, і не твоя вина, що для мене це було знову неочікуваним ударом. Хоча… ти міг і потім підійти…
- А сенс? Сказати вибачай, ти мені снишся ночами, ти мені потрібна настільки, що я тільки но вибрався з чийогось ліжка? Та ти б мене послала далеко і надовго, і була б права.
-…
- Але я шукав…. Знову ввечері. Навіть розуміючи це… А знайшовши, побачив тебе з якимось чорнявим хлопцем, що явно був у тебе закоханим. І я вирішив не дурити голову ні собі, ні тобі.
- А, Маттей. Був такий, він і справді був закоханий, і будував відносно мене серйозні плани… Мій перший чоловік.…. Не знаю як я, а він точно виграв від твоєї чи то шляхетності, чи то нерішучості.
- А є ще другий?
- Був.
- То ти зараз вільна?- Женя підібрався, як хижак пере стрибком.
- А ти хочеш наверстати? З’ясувати в кінці кінців яка я в ліжку?- розсміялась Ліза.