Лівою-правою, раз-два… І раптом…
С-с-с-с!.. — засичала помпа, на яку Коот мимохідь наступив лапою.
Буль-буль-буль!.. — вкрилася бульбашками вода.
Кіт зупинився, повів затуманеним поглядом по голих галузках живоплоту, на якому, занесена вітром, приліпилася кіноафіша.
Овальний і Крилатий, які повернули голови в той бік, звідки засичало й забулькало, побачили, що бурий хвіст з рідкісним голубуватим відтінком завмер, а потім повільно піднявся вгору і ще повільніше вигнувся в красиву лінію, поетично названу математиками синусоїдою. Коот повернув до них войовничо-переможне обличчя і, погладивши лапами вуса, почав командувати:
— Дві гілки дзьобом… ламай!
— До відра… в’яжи!
— Капелюх… на мене!
З-за обрію, неначе плавучі морські маяки, виринули машини «швидкої допомоги». Капітан Коот безстрашно дивився просто в їхнє сапфірове миготіння.
— На плакат… сідай! — наказав він Повзикові, прикріпивши кіноафішу до двох паличок.
Гуркотіння мотоциклів, немов ураган, що наближається, лунало дедалі виразніше, з вихлопних труб вистрілювали блискавки, пронизуючи клуби диму з відпрацьованого пального.
— Ready to dive! — крикнув капітан, вимовляючи цю команду з чудовим шотландським акцентом: «Реді ту дайв!» — Готов к погруженію! — повторив він іншими імпортними словами, вважаючи, що підводні команди трансокеанськими мовами звучать елегантніше.
— Ай-ай! — відповів Овальний.
— Малий уперед! — наказав Коот, зрозумівши, що має справу з лінгвістом — знавцем мов, та й моряком теж.
— Єсть, малий уперед!
Гуркотіння мотоциклів покотилося по шосе вздовж Бубжі, відбилося луною від будинків передмістя, пролетіло вулицею між Будинком торгівлі і палациком радіовузла, обколувало площу Гармонійного розвитку і нарешті вислизнуло на міст, щоб шукати Овального на другому боці Бубжі, а може, на території Надцюркавського цементного комбінату.
Коли все затихло й очманілі перехожі, повитягавши пальці з вух, притомніше роздивлялися довкола, якийсь рудий хлопчисько на ім’я Зефірин просунув носа між пруттям огорожі й загукав:
— Дивіться, підводний човен!
Дорослі глянули в той бік і скептично прокоментували:
— Який там човен! Старе відро.
— В нього голуба навігаційна рубка! — не здавався хлопець.
— Облуплене відро, а на ньому кіт.