— Аж ніяк. Хіба що трохи незручно, — відповів Овальний. — А я хотів би відрекомендуватись, для чого мені потрібен правий плавець, і потім обійняти моїх захисників з допомогою обох передніх плавців.
— А ви можете ходити з цим відром на спині?
— Звичайно.
— Це добре.
— Але повільно.
— Це гірше.
— Зате плавати…
— Ну-ну…
— Плавати можу швидко.
— Чудово!
— А тепер можна мені відрекомендуватись і обійняти вас?
— Ще трохи потерпіть, — попросив Коот. — Спершу змінимо ем-пе, перенісши його вгору по річці, де менше людей.
— Воно вміститься у відро? — спитав Повзик.— А то незручно...
— Що?
— Ем-пе, яке треба перенести?
— Ем-пе означає місце перебування, ти, цивільний дзьобе! — засміявся Коот.
— Річкою не пропливемо, ти, хвосте демобілізований! — відповів птах. — Нас затримає міліцейський патруль і спитає, чи є в нас дозвіл на плавання, звідки це відро і що в цьому відрі.
— Спитають також, хто пливе під відром, — сумно сказав Овальний.
Усі троє надовго замовкли.
Втікач, глибоко замислившись, майже весь заховався під панцир.
Крилатий скочив на пеньок і, опустивши голову, постукав дзьобом по корі, щоб кров прилинула до мозку й активізувала думання.
Вусатий заходив туди й сюди. Лівою-правою, лівою-правою, раз-два, раз-два. Він тріпав хвостом, виявляючи щораз більше занепокоєння від виття сирен, яке долинало з боку шосе й було схоже на гудіння джмеля — певно, це верталися машини «швидкої допомоги», везучи тих, кого потовкло в погоні. Значить, невдовзі мали вдруге проїхати й мотоциклісти.