— Не схожий. Що правда, то правда. Та й Овальний теж слабо гарцює.
— Тоді, може, ескадра, — озвався Хелонідес. — Адже до складу ескадри можуть входити сили і морські, і повітряно-десантні.
— Пі-пі! — у захваті свиснув Повзик. — У Бікі голова варить!
— І скорочено звучатиме, як бойовий заклик.
— Який? Е-е-е!.. Це добре для баранів, — розкритикував пропозицію Крилатий.
— Чому ж? — заперечив Бікі. — Під Олівою перемогла ескадра адмірала Дікмана, під Абукіром і Трафальгаром — адмірала Нельсона, над полями Росії воювала повітряна ескадра майора Покришкіна, над пустелями Африки — Скальського, а ми будемо ескадрою капітана Йонатана, і наш бойовий заклик…
Тут Бікі зупинився, бо засумнівався, чи часом не переборщив.
— Начитаний страшенно, — муркнув Коот.
Повзик кілька разів труснув головою, аби краще думалось, щось собі намислив, але завагався.
— ЕЙ?
— ЕЙ, — сказав Хелонідес.
Обидва новоспечені капрали виструнчились і одностайно вигукнули:
— ЕЙ!
— Затверджую, — мовив Йонатан і погладив вуса.
— Тоді вперед! — скочив Повзик. — Кому ліс дорогий, від пилки його закрий… — проспівав він і помарширував з ями. Розправляючи крила перед вильотом, спитав: — Що таке? Чому ніхто не йде за мною?
— Тому що не було мого наказу, — відповів Коот.
— А мій? Хіба капрал не може наказувати?
— Може. І навіть повинен, але тільки тоді, коли відсутній старший за званням.
— То наказуй, капітане. ЕЙ!
— ЕЙ не буде, поки не подумаю.
— Над чим?
— Над планом операції. Дізнатись, які сили у ворога, які його наміри — ось із чого треба починати…