— Я кручу, щоб розмішати. — Коот узяв складану похідну ложку і заходився колотити нею в казанку.
— Але що? Що? Що?! — зірвався на крик Повзик, жваво перескакуючи з кореня на корінь, розпушуючи пір’я і трусячи хвостом.
Йонатан несподівано підскочив угору, вхопив приголомшеного птаха в передні лапи й легенько провів вусами по його дзьобу.
— Отакого я тебе люблю, Ерику! Запального, гарячого, а не, вибач за порівняння, мокру курку, яка зашилася в темний куток.
— Пусти! Пусти, кажу, тигряча пико!
— Вже пускаю, павучий постраху.
Хелонідес у захваті плескав плавцями, розкидаючи вологий пісок, і всі троє так розійшлися, що зрештою Коот мусив, немов воротар у футбольному матчі, зробити карколомне сальто, щоб устигнути зняти з вогню казанок за чверть секунди до википання.
— Не барись, не зволікай — на молоко налітай! — гукав він, видаючи ярмаркового торговця. — Коли після такої мокречі нап’єтеся гарячого, то й марширувати зможете, і бойовий дух збережете, — приказував Коот, відміряючи кожному порцію молока.
Розмова надовго урвалася, запанувала майже цілковита тиша, бо хоч і незручно було пити теплий напій не сьорбаючи й не хлебчучи, проте всі старалися робити це якомога стриманіше.
Дощ не вщухав, шумів і шелестів, але клаптик неба над виходом з ями пояснішав, дедалі більше наливаючись блакиттю.
— Мода різна буває,— сказав Йонатан, першим закінчивши підобідок. — Пригадую, наша Сімнадцята окрема бриконідес…
— Через те, що яйця закрили запобіжник і паровоз злетів у повітря, — не дуже чемно перебив його Ерик, — ми не зробили ніяких запасів, а попоїсти зараз не завадило б.
Коот сягнув лапою у рюкзак, витяг три курячих яйця з тріснутою шкаралупою і поклав їх на пеньку, поставивши поряд похідну сільничку.
— Ось вони, — показав він на яйця. — Зварені супертвердо, бо під тиском. Сила вибуху кинула їх разом з трубою і колесом у лози над річкою.
Рядовий Повзик подивився на рядового Хелонідеса, рядовий Хелонідес на рядового Повзика, обидва набрали повітря в легені й хором ревнули:
— Капітане! Йонатане! Дякуємо за снідання!
З’їсти обід, який тільки для рими був названий сніданком, виявилося не так просто, і Ерик узявся до роботи. Не шкодуючи дзьоба, він порозбивав тверді яйця на половинки, потім на чвертки, а далі вже проблем не було.
— Любий командире! — мовив Хелонідес, упоравшись із своєю порцією. — Ти почав був щось розповідати про якийсь незалежний брике… брико…
— Про Сімнадцяту окрему бриконідес.
— Так, так! — підтвердив Крилатий. — А що це означає?
— Окрема бригада котячих нічних десантників, — поволі, карбуючи кожне слово, капітан розшифрував скорочення. — Я хотів би, щоб ви запам’ятали цю назву.
— Звичайно, запам’ятаємо, — пообіцяв Бікі.