— Ха-ха-ха! — тихенько вторував йому Овальний, поглядаючи на свою спину.
— Отож-бо! — глузливо провадив Повзик. — Завжди зацвіте, тільки не алича, а вода.
— Завжди цвістиме, — поправив Бікі, дбаючи про чистоту мови й точність висловлення думки.
— І знаєш чому? — спитав птах, повертаючись до кота хвостом. — Бо нема в нього ніякої ідеї, це він тільки так говорить. Носитиме рибу, зігнувшись під тягарем відра, поки собі вуса не притопче.
— Годі! — гримнув Коот, остаточно прокинувшись і розізлившись, що з нього роблять посміховисько. — До моїх вусів вам зась! Ось нехай стемніє, тоді й побачите…
— Чому не зараз?
Треба сказати, ні Ерик, ні Бікі досі ще не знали, що капітан був нічним десантником.
Як бувалий солдат, він прекрасно знав, що поспіх і гнів — порадники кепські, а от темрява може бути чудовим союзником. Однак побачивши, що туман над річкою густішає; виповзає на порослий травою берег і піднімається по гілках дерев угору, вирішив — операцію можна прискорити.
Назва «Коотів вузол» спала йому на думку щойно під час розповіді Хелонідеса, хоч загалом цю справу він обмірковував давно в найдрібніших деталях, і якби йому досі не бракувало помічників…
— Гаразд, — сказав він. — Зараз ви пересвідчитесь, що можна вірити слову старого солдата. Чи досить у вас відваги, щоб не підібгати хвоста перед лицем переважаючих сил супротивника?
— Більше, ніж декому здається, — настовбурчив пір’я Крилатий. — Як роздивитись, то зразу видно, в кого хвіст найдовший, щоб його підібгати…
— Буває, що я хвоста втягую, але щоб підібгати — ніколи, — запевнив Хелонідес.
— Отже, ви готові допомогти?
— Готові,— відповіли хором, хоч і в різній тональності, бо Овальний вдарив плавцем у пластрон на грудях, а птах, іще не впевнений у військових здібностях Йонатана, якось дивно глянув убік і примружив око.
— Беру командування на себе, — сказав капітан, рішуче випнувши груди.
Ці слова він вимовив інакше, ніж усе те, що говорив досі. Вимовив їх таким владним, енергійним і рішучим тоном, так напружив хребет і підвів голову, поводячи сивими вусами, що обидва цивільні мимоволі виструнчились і нашорошили вуха, щоб не пропустити жодного слова з наказу. Насправді, звісно, ніхто з них так не став, та й навряд чи це їм вдалося б. Овальний лежав, опустивши хвіст у воду, а Крилатий сидів на горобині, але обидва вони однаково відчули, як напружилась кожна клітинка їхнього тіла.
— Оголошую бойову готовність номер три: гострити зуби, дзьоби й пазури…
— А якщо в когось нема зубів, а тільки рогові пластини?..
— Приготувати до бою панцир…
— Здряпати йому це «завжди»?
— Здряпай. Чим менше особистих знаків, тим краще.
— А може, нехай напис лишиться на капралаксі, як бойове гасло, на зразок гербових девізів на рицарських щитах?