— Ну й що з тим вузлом полководця? — перебив його Повзик.
— Александр Великий розрубав Гордіїв вузол мечем. От вам і приклад того, що не буває ситуацій…
— У Йонатана немає меча. І навіть дзьоба, щоб розплутати.
— Ну міг би перегризти, — мовив Коот.
— Такий герой?
— Сам оціниш який, коли ввечері розповім вам одну пригоду.
— Чому не зараз?
— Подрімаю, тоді й розповім.
— А я хочу знати зараз, — світло дня додавало Повзикові чимраз більше завзятості, а що він не міг негайно помститися людям, які скривдили Бікі, то рвався в бій із тими, хто перебував у радіусі дії його дзьоба. — Я бачу, ти дуже завзятий…
— Авжеж.
— І все тобі вдається?
— Майже.
— То наведи порядок — очисть річку Бубжу. Чому ти виловлюєш отруєних харіусів з брудної річки і як дурень жбурляєш на чисте? Якби ми тобі не допомогли, ухоркався б ти біля того відра.
Стук, стук!
Ерик знову взявся до роботи, але зразу ж перестав і в’їдливо докинув:
— Дивись, щоб колись не надірвався, хвалихвосте!
Розморений теплом, сонний Йонатан Коот не втручався в суперечку.
Він дивився на легенькі пасма туману, які повільно пливли над водою, мружив очі й нарешті спокійно промовив:
— Очищення Бубжі — річ досить проста. Я давно виношую одну ідею, закодовану під назвою «Коотів вузол», і якщо втілю її в життя, то алича, під якою ми познайомилися, зацвіте ще цієї весни.
— Стривай! — закричав Ерик, який, здряпавши літери з краю панцира, встиг уже почистити три чверті напису посередині.— Читай-но…
— «Завжди», — прочитав Йонатан.
— Пі-пі, хі-хі! — пискливо засміявся Крилатий.