— Так, я чув про нього, — промовив він.
— Тоді скажи мені, — вів далі своє Ніхтотато, — що було до Вибуху?
Це було одним із Найбільших Запитань, на які Лука часто намагався, однак безуспішно, дати відповідь.
— Що передувало Вибуху? — запитав він сам себе. — І як могло все вивергнутися з Вибухом, якщо не було, з чого вивергатися? В нього аж голова розболілася, так він зосереджено думав про Вибух, тому, звісно, про це він думав не довго.
— Я знаю, якою має бути відповідь, — сказав він. — Вона має бути «Нічого», але я до кінця цього не розумію, якщо бути з вами до кінця відвертим. Хай там як було, — додав він настільки серйозно, наскільки це можна було зробити, — але це не має жодного стосунку до теми нашої дискусії.
Ніхтотато помахав пальцем перед його носом.
— Навпаки, майбутній найманий вбивцю, — сказав Ніхтотато, — він має безпосередній стосунок до нашої дискусії. Якщо весь усесвіт може вибухнути з Нічого, а тоді Бути, хіба ти не розумієш, що протилежне тоді також можливе? Себто вбухнути і Не-бути так само як вибухнути і Бути? Всі, хто був чи є людиною, Наполеон Бонапарт наприклад, або ж імператор Акбар, або ж Анжеліна Джолі, або ж твій тато, можуть просто повернутися до нічого, ну, коли вони відійдуть? Шляхом Невеличкого, під чим я розумію особистого, Анти-Вибуху?
— Анти-Вибух? — повторив Лука дещо збентежено.
— Абсолютно точно, — сказав Ніхтотато. — Не поширюючись, а звужуючись.
— Ви хочете сказати, — запитав Лука, відчуваючи, як у ньому піднімається обурення, — що мій тато на межі переходу в Ніщо? Це ви мені хочете сказати?
Ніхтотато не відповідав.
— А як тоді щодо життя після сме… — почав було знову Лука, але зупинився, ляснув себе по голові й перефразував запитання.
— А як щодо Раю?
Ніхтотато мовчав.
— Ви хочете сказати, що Раю нема? — допитувався Лука. — Не один би містянин, якби дізнався, що ви хочете мені сказати, відповів би вам, наскільки мені відомо, не одним «теплим» словом.
Ніхтотато ні пари з вуст.
— Ви щось дуже мовчазний, — промовив уже сердито Лука. — Може, ви й не знаєте стількох відповідей, як прикидаєтеся, що знаєте. Може, ви вже й не таке велике цабе, як вдаєте із себе.
— Не зважай, — промовив собака Ведмідь якось дивно, аж надто по-братському. — Тобі справді треба повертатися додому.
— Мама переживатиме, — промовив ведмідь Собака.
Лука ніяк не міг звикнути до дару мови у звірів.
— Перш як піти, я хочу почути відповідь, — наполягав на своєму Лука.
Ніхтотато кивав головою повільно, ніби розмова, яку він провадив з кимось невидимим, щойно закінчилася.