Ерпід-два запитав, і Мишко у відповідь схвильовано задихав, потім сів на задні лапи, а передніми задриґав перед собою, задер морду догори і заревів: “Ой, о-оув, о-о-е-е!” Потім затис лапами вуха, потер очі…
— Так це тебе у пересувний звіринець віддали! — догадався Ваня.
Він якраз скінчив пов’язувати лапу, обклавши її товстими куснями кори. Погладив ведмедя за терплячість.
Ведмідь виставив до Тані праву передню лапу, пробурмотів:
— Е-ейр-р… Оур-р…
— Ведмідь каже, що з сумочки доноситься запах смачних цукерок. І хоч він зарікався їсти солодке, але якщо цукерки м’які, а не ті, що хрумтять, то він би й не відмовився від частування, — переклав Ерпід-два.
— Ти диви, який чемний! — всміхнувся Ваня.
— Ой, а я і забула про цукерки, — згадала Таня. — “Ведмедик на Півночі” є. Але ж вони, мабуть, більше підходять для білих ведмедів.
— Нічого, може, і я не отруюся, — відразу переклав Мумрикову відповідь Ерпід-два.
— Так ти звір з гумором! — з захопленням вигукнув Ваня. — Мумрику, а яблука їстимеш? — поліз він за пазуху.
— Те, що ти назвав мене по-маминому, солодше мені від будь-якої цукерки і яблук. Але я не відмовлюся і від яблук, і від хліба.
— Нема хліба. От бачиш, хліба захотів… А хто тобі дав би в лісі хліба, га? Ми могли б збігати в магазин, купити, але ж і грошей у нас нема, — Ваня про всяк випадок підмигнув Тані.
— Нема, нема, — зрозуміла його натяк Таня.
— Монети… — почав щось говорити Ерпід-один, але Ваня зупинив його:
— А ти взагалі помовч. Твоя справа — мовчати і записувати, якщо тобі цікаво.
Жучок всівся навпроти ведмедя і дивився, облизуючись, як Мумрик-Мишко наминає яблука і цукерки, як обсмоктує лапи від смачного соку. У Жучка теж нило і підсмоктувало в животі (голодний був, як собака), готовий був їсти все, але тільки не яблука і цукерки. Зроду такого не їв. От коли б діти збігали по хліб…