Раїн глибоко зітхнув. У трепетному захваті дужче забилося серце, очі вбирало од цієїкраси, і Раїн ще раз зрадів у душі, що з усіх можливих у житті шляхів він обрав зоряний.
Відганяючи чари Всесвіту, Сенцов труснув головою. Змірявши очима відстань, стрибнув;повільно, як падають уві сні, опустився на поверхню Деймоса. Раїн стрибнув за ним, трохизачекавши — щоб не обігнати Сенцова й дати йому можливість першим увійти в невідомий світ, як іналежало капітанові.
Постояли, доки очі не стали звикати до темряви. Потім Раїн нагнувся, присів навпочіпки.
— Порода якась дивна… Корінна, звичайно, але…
Діставши із затискача на поясі так званий універсальний інструмент, він спробував вирубатишматочок грунту. Та навіть електричне долото виявилося безсилим: чи то з незвички працювати вскафандрі, чи з якоїсь іншої причини, нічого в Раїна не виходило. Надтвердий сплав долота навітьне подряпав темної поверхні планети.
Раїн знизав плечима, задумливо сховав інструмент. Провів рукавицею по тому місцю шолома,яке закривало чоло, і сказав, чомусь перейшовши на “ви” — так бувало з ним у хвилини роздумів:
— Дивно… Ви звернули увагу — грунт, я б сказав, гладенький і, судячи з усього, має великувідбивну здатність. З точки зору мінералогії — це нонсенс. Навіть крига — ну, крига, мабуть… Алеця твердість, га?
Та Сенцов його не слухав. Бурмочучи щось собі під ніс, він одійшов на кілька кроків,ступаючи обережно, наче по гарячому камінню. Звідси краще було видно місце, де опустиласьракета, — та скеля, на якій вона лежала.
— І все-таки ця посадка… — сказав він. — Нічого не розумію!.. Адже не перший день кінецькінцем я за пультом! Намагаюсь пригадати — ні, ні в кого не було нічого схожого, і ніяка теоріятаких випадків не завбачає.
А факт — наяву. А факти, як відомо, дають початок новим теоріям…
Він знову почав бубоніти щось собі під ніс. Раїн, підійшовши до нього, сказав:
— Еге ж, як це вам вдалося посадити корабель на вершечку такої скелі — не розумію!.. Ценавіть не мистецтво, це щось надприродне. І дивіться, як ракета лягла на схил — хоч зараз злітай.Дуже вдало, дуже…
— Злітати — добре, падати — погано… — похмуро промовив Сенцов.
— А взагалі-то цікаво… На Землі це сприйняли б за результат вивітрювання…
Одначе вітру тут, звичайно, бути не могло, та й ніякий вітер не зміг би так обточитиповерхню планети, щоб надати скелі форми естакади, спрямованої вгору під кутом градусів ушістдесят. І Раїн конвульсивно схопив Сенцова за руку — рукавиця ковзнула по твердому пластикускафандра: він зрозумів, що це не могла бути проста примха природи.
Напевне, й Сенцов відчув те ж. Він поквапливо крутнув вимикач; спалахнув голубуватимсвітлом закріплений на шоломі невеличкий, але сильний прожектор. Від нього не простягся звичнийсвітловий промінь — тут не було ні повітря, ні пилу, і тільки десь вдалині, у порожнечі сяйнуласрібним блиском крихітна порошинка — зникаюче малий, але самостійний світ.
У світлі прожектора Сенцов побачив вершини ще двох таких же дивних естакад, якіпіднімалися з-за близького горизонту. І нахил вони мали однаковий — у всіх в один і той же бік…
Сенцов, економлячи енергію, вимкнув прожектор. І одразу ж Раїн, стаючи навшпиньки, немовдля того, щоб високий Сенцов краще почув його шепіт (хоч розмова велася по радіо), пробурмотів:
— Це ж… Ти розумієш? Це ж…
Обидва опустились на коліна, почали уважно розглядати поверхню під ногами. Цього разуввімкнув прожектор Раїн. Обидва одразу ж зажмурилися, в обох потекли сльози: світло прожектора,здавалося, відбивалось у дзеркалі, сліпило очі.
— Справді, альбедо — приблизно нуль сім, — сказав Сенцов. — І поверхня чиста, немаєніякого пилу. Отже — захист? Наведене поле? Л висновки?
Раїн, не відповідаючи, став на ноги, рухи його були урочисті. Він вимкнув прожектор(одразу все довкола потонуло в непроглядному мороці), прокашлявся, наче на кафедрі перед лекцією.Надто велике, надто неозоре за значенням і наслідками було те, що розкрилося перед ними. Та самев цю мить Сенцов сердито сказав:
— Ось і вір вам, корифеям, після цього!.. Ви аж пінитесь, доводячи, що супутники Марсаприродного походження!
Раїн не захищався. Він просто простяг Сенцову руку, і рукавиці скафандрів зійшлися впотиску. Не відпускаючи руки астронома, Сенцов сказав — по голосу відчувалося, що вінусміхається:
— Отаке-то!.. Тепер починає прояснюватися й історія з нашою посадкою. Раз супутникштучний, виходить…
— Виходить, на ньому є господарі! — сказав Раїн, щасливо виблискуючи вологими очима. —Вони побачили нас, посадили… Зустріч з іншим Розумом, ти розумієш? Подумати тільки, ми моглипройти за якихось сім тисяч кілометрів і нічого не дізнатися! А ще кажуть, що не буває щастя…
Вони були щасливі в ту мить. Справді ж бо, як інакше назвати зустріч з Розумом, що мешкав,як виявилося, зовсім по сусідству з їх батьківщиною. За розрахунками, події цієї слід було чекатище не одному поколінню, а їх, виявляється, відділяли від неї години чи навіть хвилини…
Тримаючись за руки і не усвідомлюючи навіть, що вони роблять, обидва швидко закрокуваливперед по гладенькій поверхні. Це був суто інстинктивний порив, в якому не брав участі розум, апідштовхувало вперед лише підсвідоме бажання швидше, якомога швидше зустріти розумних побратимів,творців і будівників цієї штучної планети. Вони майже бігли, забувши про необхідністьдотримуватися сумірності руху з малою силою ваги і високо підстрибуючи від цього на кожномукроці.
Так вони пробігли метрів п’ятдесят, і підвищення, на якому лежала ракета, почало вжевідсуватися до горизонту. Тоді Сенцов раптом зупинився.
— Стривай… — сказав він. — Куди це ми так летимо?
— Як це — куди? — здивовано спитав Раїн, який теж зупинився. Потім зненацька розсміявся.
— Авжеж, справді — летимо… — весело промовив він.
Сенцов спохмурнів, сердито засопів. Йому стало соромно за таку легковажність — побігли,немов хлопчаки.
Тут до них з навушників і долинув голос Азарова, який нагадував про батареї. Сенцоврозсердився ще більше: скільки хвилин втрачено на якусь біганину! Розвідники, називається!..
Обидва швидко пішли назад, до ракети. Намагаючись не відстати від Сенцова, Раїнрозмірковував про те, як ліпше підключити до обстеження супутника весь екіпаж. Ну, одного Сенцов,звичайно, залишить чергувати, але решта ж зможе вийти з корабля. Оскільки супутник штучний, тозустріч з його господарями відбудеться. І чим більше людей вийде за межі ракети, тим більшеймовірності швидше відшукати якщо не самих господарів, то бодай хід, який веде до них, коли вониз якихось міркувань самі не хочуть вийти з внутрішніх приміщень. Доведеться якось обміркуватиспособи переговорів, передачі хоч би основних понять, вироблення якоїсь спільної мови, щобповернутися на Землю не з порожніми руками, а з вантажем тих знань, які космонавти зможутьпочерпнути в господарів цього світу — очевидно, більш розвинених за людей, принаймні за рівнемтехнічних знань; Раїн міркував так через те, що на Землі ще не вміли монтувати у просторі такихвелетенських супутників. Розібратися у всьому цьому було так цікаво, не кажучи вже про те, щотреба було отримати відповідь на питання, чому такі близькі сусіди досі не відвідали Землю, щоРаїн зловив себе на думці: “А непогано було б тут затриматися надовше…” І навіть захопленопокрутив головою, подумавши про те, яку бурю зчинить їхнє відкриття серед учених усього світу —та хіба тільки серед учених!
— Чи ти заснув, чи що? — в цю хвилину Сенцов ляснув його по плечу.
— Га? Ні. Я слухаю, авжеж, — сказав Раїн. — Я цілком згоден…
Сенцов посміхнувся, почав терпляче повторювати:
— Спочатку оглянемо корму. її, мабуть, добряче розхитало. Звісно, може, й не варт було востанню мить вмикати рулі… — Це зауваження далося Сенцову не дуже легко. — Потім — сонячнібатареї. І, залежно від результатів, складемо план роботи. Якщо ніяких серйозних пошкоджень нема,почнемо перекачувати пальне.