Та слідом за цим почалися події, вже зовсім незрозумілі.
Стрілки якусь мить погойдалися на місці, ніби роздумуючи, чи рухатися й далі в той бік, вякий, здавалося, штовхала їх напруга людських поглядів. Й, нарешті, вирішили — стрімко подалися,промайнули в стрибку в зворотний бік, до нульових обмежувачів. Водночас інші прилади показали, щополе пастки раптом збільшило напругу, немовби враз зникла та сила, яка чинила йому опір.
Це неможливо було пояснити, і Найстаріший квапливо повернув регулятор, зменшуючи напругу йприводячи її до нормальної. Ігор же перевів погляд на екран, що вказував відстань до Журавлів, ізненацька нечленороздільним вигуком примусив і Кленова відірватися від розграфлених шкал. Він тежпоглянув на екран і вмить зрозумів, що сталося: швидкість зближення Журавлів з кораблем помітнозменшувалася.
Він машинально глянув на показник руху; не могло ж так статися, що його корабель самочиннозбільшив швидкість і почав віддалятися від Журавлів. Ні, звичайно, цього не сталося, і показникируху підтвердили це.
Але тоді — і це одночасно зрозуміли і старий і юнак, який теж глянув на показник швидкості,— тоді лишалося єдине: припустити, що хід уповільнили Журавлі. Уповільнили швидше і набагатовідчутніше, аніж можна було чекати. Пастка не могла загальмувати їх в такій мірі, інших жепояснень і зовсім не могло бути.
Вони подивилися один на одного, і Найстаріший здивовано підняв брови, немовби не тількидивувався, але й просив поради, просив пояснити йому, що змусило події вийти за грань розумного,а закони фізики перестати бути законами фізики в цій ділянці простору. Ігор дуже пошкодував, щоніяк не міг відповісти йому на це питання: небесне тіло, хоч би з чого воно там складалося, немогло довільно змінювати напрямок руху, та ще і його швидкість. А тут…
Справді, немовби зміни швидкості було не досить, журавлиний конус вирішив змінити ще йнапрямок. На екрані було ясно видно, як секунда за секундою конус відхилявся від прямої. Ні,безперечно, це були неполадки в дельтавізорі — Журавлі якимсь чином, незважаючи на захист,вплинули на нього, і прилади почали давати дані, що не відповідали дійсності. Отже, на них неможна було покладатися, а на що ж можна? На захисні поля?
Кленов встиг подумати, що, якби він був сам, не вагаючись, повів би корабель на зближення,повернув би, ризикуючи переступити грань заборонених прискорень — і хай усе летить до дідька! Алез ним був цей біолог, цей хлопчина, якого рекомендував йому інститут, — там вважали, що цемайбутнє світило, — і важити життям юнака він не міг, навіть зараз, коли гинула справа всьогойого життя. Тим паче, що хлопчина був хороший, завжди ладен допомогти, і навіть у божевільнісекунди було приємно глянути в чиїсь очі. Та коли в тебе одна мета, то й розчарування будевдесятеро більше…
Так він думав, а рука його інстинктивно випросталась і лягла на пульт, точно на клавішугальмування, щоб відірватися, залишити позаду небезпеку, яку несли з собою Журавлі. А проте вінще раз глянув на екран. Усе було правильно, саме час гальмувати: комбайн дурив уже понад усякінорми. Журавлиний ключ, за його даними, вигнувшись, відхилився від прямої і тепер знову виходивна попередній курс, але вже на іншій, дальній відстані. Найстаріший розтягнув уста в несвідомійусмішці, й рука його здригнулася, перш ніж натиснути клавішу.
І в цей час тверді юнакові пальці перехопили його кисть і не дозволили зробити рух. Кленовгнівно глянув на супутника. Стоячи з ним поруч, біолог, перегнувшись, тримав другу руку на лімбірегулювання контрольної групи, яка стежила за справністю самих приладів; тримав — і дивна усмішкаграла на його губах.
— Вмикаю гальмування! — прохрипів Кленов. — Я не можу ризикувати… через вас.
Юнак на мить подивився йому в вічі.
— Ні! — кинув він коротко. — Йдіть на зближення…
— Прилади…
— Вони в порядку. Ви ж наказали мені стежити за контролем, я вам доповідаю. Вамнезрозуміло? Та швидше ж!..
Тоді Кленов переніс руку правіше, почав злегка торкатися сухими пальцями клавіші керуваннядвигуном і рулями. Прилади чесно показали, що реактор, відключившись від живлення пастки, зновувіддавав енергію кораблеві. Пастка зникла, зате конус знову заковзав до вісі екрана, і відстаньстала помітно зменшуватися.
— Спізнимося… — одним подихом сказав біолог.
— Ні, — посміхнувся Найстаріший.
Він посміхнувся, хоч вуста його ще ледь тремтіли, — усміхнувся через те, що мав на цеправо: у водінні корабля він міг показати клас не тільки якомусь там біологу.
…Вони не спізнилися. Вони прийшли в точку зустрічі саме вчасно, щоб побачити, як пролітаютьЖуравлі.
Дивні полотнища, які видно було у промені дельта-комбайна, що бив на тисячі кілометрів, вмертвому мовчанні міжзоряного простору пропливали повз корабель. Вони йшли бездоганним конусом,набагато точніше, ніж літали земні журавлі. І дивним, і примарним здавався їхній політ людям, якізакам’яніли біля відеоекранів. Проліт кожного Журавля тривав мить — корабель ішов паралельнимкурсом, лише трохи відстаючи від ключа, — і за цю мить прилади корабля вловлювали наростаннядельта-поля при наближенні кожного полотнища, потім його миттєве зменшення і знову наростання домаксимальної величини, набагато більшої за першу, стрімке падіння до нуля — і все починалосяспочатку.
Вони пролітали мимо — Журавлі, на яких старий полював так довго і яких бачив, судячи ізстатистики попередніх випадків, либонь, останній раз у житті. Остання можливість виконати своєзавдання вислизала від нього разом з цими чорними полотнищами… Та він ще не був безсилий.
Він ще був дуже сильним, бо людина, яка шукала і знайшла, завжди буває незмірно сильнішоюза ті перешкоди, які можуть постати на її шляху. Бо перший обережний дотик до нового і невідомогослужить тільки розвідкою перед тим, як це невідоме буде схоплене впевненою хваткою розумутеоретика і рук експериментатора, а Найстаріший був і тим і другим. І коли б сталося так, що йомупотрібні не дві, а чотири руки, то дві інші — він раптово відчув це — були тут, поруч, готовівчасно перехопити важелі. Він був ще дуже сильний і тому, що енергоцентраль продовжувалапрацювати, а кожен наступний Журавель пролітав усе ближче — це був конус, а не циліндр, — і требабуло тільки повторити операцію відімкнення корабля і ввімкнення генераторів, щоб знову закинутидельта-поле. Ігор вмить зрозумів цей задум: не змігши впіймати Журавлів у заздалегідь розставленісітки, Найстаріший хотів тепер накинути їх на одного з них у той момент, коли Журавліпролітатимуть поблизу корабля. Біолог простяг було руку, та якась нова думка спинила його намір —рука повиснула в повітрі, і тільки щось схоже на усмішку ковзнуло по губах.
Стрілки приладів знову хитнулися, коли потужний згусток дельта-поля був викинутийвипромінювачами корабля. І знову двоє припали до екрана.
Незрима і все ж матеріальна сіть ринулася саме у проміжок поміж двома Журавлями — і заднійіз них неминуче мав заплутатися в її потужних силових лініях. Але в ту мить, коли Найстарішомуздавалося, що це вже неминуче, і він уже підніс був переможно руку, коли юнак уже аж присів, щобчерез секунду кинутися в дикий, нікому не відомий урочистий танок, — неочікуване сталося знову.
Чорне полотнище раптово вигнулось і шарпнулося вбік. І нічим не можна було пояснити цейнавальний ривок, що вивів його із зони дії пастки, коли він ще не ввійшов у зіткнення з нею.Кленов не збирався визнавати себе переможеним, але наступний Журавель відвернувся, ще й недійшовши до місця попереднього, а третій — ще раніше. І скільки старий не мудрував, даючипідсилення, змінюючи фокусування, застосовуючи безліч хитрувань, миттю придумувати які міг тількивін один, — нічого не допомогло, і незабаром останній Журавель ковзнув мимо корабля, щоб,замикаючи стрій, з усе більшою швидкістю зникнути в темряві простору.
Такий вигляд мало це на екрані, і саме так це побачив Ігор. Але старому здалося, що останнєчорне полотнище, яке вислизало, здригнулося, на мить завмерло — і кинулося до нього, окутуючийого непроникливою, важкою й задушливою темрявою.