Це було небезпечніше за метеорити, зустрічей з якими, за традицією, найбільше боялиськосмонавти.
— Ну, що ж вони там? — крикнув Сенцов і різко подався тілом уперед, туго натягуючиремені.
Та автомати вже спрацювали — на курсовому екрані блиснув яскравий спалах полум’я. Цервонулася в пітьму автоматична ракета — космічний розвідник. Скоряючись радіосигналам автоматів,що керували нею, вона почала описувати навколо корабля дедалі ширші кола, безперестанку посилаючилічильно-обчислювальним приладам дані про інтенсивність потоку частинок.
Нестерпно тяглися страшні секунди… Корабель стрімголов летів, можливо, в самий центрпотоку, здатного за тридцять-сорок хвилин створити в ракеті такий рівень радіації, від якого неврятують ніякі костюми… Загибель насувалася з гнітючою невідворотністю, мов у кошмарних снах, якінавіює космос: коли небувале перевантаження сковує руки й ноги і не можна поворухнути навітьпальцем, аби втекти від невідомої небезпеки.
Нарешті труснуло. На ходовому екрані промайнули вогняні струмені вихлопів. Обидва відчули,як їх притиснуло до ременів: ракета гальмувалася. Автомати знову і знову вмикали гальмівнідвигуни, перекладали газові рулі, стрілка лічильника прискорення котилася вправо, а похмуре,похоронне виття радіометрів усе не змовкало. В багряному тремтливому світлі обличчя космонавтівздавалися залитими кров’ю.
Сенцов зціпив зуби, величезним зусиллям волі примусив себе засунути руки в кишенікомбінезона — так важко було побороти спокусу зірвати пломби з запобіжників і взяти на себекерування кораблем. Серце владно вимагало: діяти, працювати, вдихнути в механізми корабля своєбажання жити… Руки поривалися з кишень. І вже, звичайно, не повага до параграфів інструкціїзатримувала їх там, а віра в те, що не може підвести автоматика.
Те ж саме, очевидно, переживав і Коробов. Він зчепив пальці так, що вони побіліли, щелепийого рухалися, наче перемелюючи щось… Та ось ракета різко звернула і пішла на зближення з Марсом.Сигнали тривоги почали вщухати, багряне світло поблідло. Сенцов витер піт з чола, Коробовпослабив руки, що неприємно тремтіли.
— Оце так зустріч… — промовив він невиразно. — Звідки ж?..
Сенцов знизав плечима. Марно було гадати: з яких глибин Всесвіту примчав потік космічнихчастинок, звідки витікала й куди впадала ця невидима і грізна ріка, в стрімкій течії якої вониледь не захлинулися разом з кораблем? Неможливо було передбачити її раніше, як навесні в лісі підснігом не бачиш струмка, аж доки провалишся в нього й сьорбнеш крижаної води. Та й думати про цезараз не було часу.
Обидва дивилися на курсовий екран. Друга група автоматів, якій було байдуже до будь-якогокосмічного проміння, акуратно переключила оглядові екрани на прийом в інфрачервоних променях.Марс став значно більшим; ракета помітно наблизилась до планети. Але обчислювальний пристрійчомусь не віддав рульовим автоматам команду вивести корабель на попередню орбіту; можливо, кінецькінцем він відмовив через божевільну вібрацію. А це передусім означало, що курс треба виправлятисамим, не покладаючись на автомати.
— Ну, — сказав Сенцов, — ось і дочекались. Оце тобі й особлива необхідність, за якої, яктвердять правила, екіпаж має право перейти на ручне керування. Збери всіх…
Коробов натиснув кнопку загального збору. Кілька секунд обидва сиділи мовчки. Першим,притримуючись за стіну, увійшов Калве. Він здавався спокійним, як завжди, тільки пальці крутилизастібку комбінезона. Дізнавшись, про що йде мова, він знизав плечима, сів у своє крісло,пристебнувся, почав натискувати контрольні клавіші. Під пластиковим облицюванням обчислювачазаспокійливо гуло, брязкало, на панелях мирно спалахували численні кольорові вогники.
— З машиною все гаразд, — сказав Калве, не обертаючись.
Він вислухав завдання — обчислити поворот. Зігнувшись, заграв на клавіатурі щось швидке,як чардаш Монті, ліва рука його підхоплювала виповзаючі з блока інтеграторів стрічки з даними прошвидкість, запаси пального, напругу гравітації, відстань від планети. Потім він надів навушникидовідника — у вуха поповзли цифри поправок і коефіцієнтів.
Потім зайшли стурбовані Азаров і Раїн — їхні пости були найдалі од рубки. Азаров потиравбагряний синець на лобі: ясно, під час спостережень не пристебнувся до крісла. Тепер усівчотирьох, швидко повертаючи голови, дивилися то на екран, то на швидкі руки Калве.
Їм здавалося, що минуло дуже багато часу, доки машина дзвінком повідомила, що роботузакінчено. Калве пробіг очима стрічку і передав Раїну. Астронавігатор прочитав, пожував губами.Подумав. Сказав:
— Орбіта нестабільна. Під час гальмування втрачено швидкість… — У перекладі назагальнолюдську мову це означає, що ракета під час гальмування втратила хід настільки, щошвидкість стала меншою за колову, і тепер, правда, повільно, по пологій спіралі, але корабель всеж падав на Марс.
Це нікого особливо не засмутило — вони могли ввімкнути двигуни і знову розвинути потрібнушвидкість. Обчисленням цього маневру й займався зараз Калве. Він знову пустив машину.
Продзвеніло. Калве натиснув клавішу — машина, стрекочучи, викинула із друкуючого пристроюкороткий шматок стрічки. Калве, здавалося, чекав, але індикатори разом згасли: апаратвимкнувся.
Калве підняв брови, нерішуче потяг стрічку до себе. Прочитав. Брови подалися ще вище.Прочитав ще раз. Повернувся до товаришів — на обличчі його, здавалося, лишились тільки очі.
— За даними розрахунку, — сказав він поволі, — в цих обставинах ми… як це? Ми не можемовийти на задану орбіту, якщо хочемо зберегти запас пального для посадки… Перевитрата пального. Ізбаків останнього ступеня — так тут сказано… Ми падаємо на Марс.
3
Важке мовчання панувало в рубці; звичне гудіння приладів, як усім раптом здалося, сталозагрозливо гучне.
Калве сидів, опустивши руки, — через відсутність ваги вони незграбно висіли в повітрі.Решта хто сидів, хто стояв, відхилившись, схопившись за що попало. Шматок паперової стрічки,підхоплений слабким вітерцем від схованих у стінах вентиляторів, повільно кружляв під стелею, ажпоки прилип міцно до решітки генератора. Тоді Сенцов, який уважно (немовби це й було заразнайголовніше) стежив за його польотом, сказав:
— А чому хаос? Всім бути на місцях…
…Спочатку ніхто з них не повірив у те, що сталося, хоч у кожного тьохнуло серце. Сенцовнавіть почав було з досадою: “Ну, дорогий товаришу, й загнув же ти!..” Калве, знизавши плечима,відповів: “Так є”. І Сенцова переконали навіть не слова його, а надто спокійний тон. Тоді всізамовкли надовго…
Тепер вони розсілись по кріслах, і Сенцов сказав:
— Що ж, посумували — досить.
— Власне кажучи, — мовив Калве, — я не зовсім розумію… Обчислювач, звичайно, краще знає…Але яке значення має, де саме пальне — в останньому чи основному ступені? Чому ми не можемоввімкнути двигуни?
Азаров знизав плечима, висловлюючи цим своє мовчазне презирство з приводу незнаннянайелементарніших технічних істин. Коробов спокійно відповів:
— Як ти знаєш, ракета наша нині складається з двох ступенів. В основному, задньому ступені— тільки пальне і ходовий двигун. А гальмуватись ми можемо лише за допомогою двигунів, сопла якихобернені вперед. Вони містяться в цьому ось, останньому ступені ракети, де ми сидимо.
— Ну то й що? — запитав Калве.
— А те, що витрату пального останнього ступеня на цьому етапі польоту не було передбачено.А ми його витратили, і загальний запас став менший за розрахунковий.
— Решта мені зрозуміло, — відказав Калве. — Обчислювач не спрацював саме тому, що запаспального нижчий за норму. Він не блокував двигунів, доки ракеті загрожувала смертельна небезпека,але тепер… О, це дуже досконалий пристрій.
— Так, — сказав Азаров. — Але тепер вирішувати мусить уже не пристрій, а ми. Хоч ми відцього й відвикли, здається…