“Пошкодження, чи що?” — подумав Калве, спостерігаючи, як поступово гасне й решта стержнів.Ось погас і останній: з нього вилетіла зграйка іскор, і стало темно…
Аналізувати все це не було часу. На екрані з’явилася брила, що стрімко летіла з мороку.Важко було визначити її розміри: це міг бути метеорит, міг бути і великий астероїд. На вигляд вінбув якийсь несправжній, неначе намальований, й одразу ж розплився і погаснув, дав місце новомузображенню. Тепер увесь екран заступила велетенська, як здалося обом, планета з нерівноюповерхнею, що хвилювалась, як море. Щось знайоме здалося Калве в обрисах цієї планети, вінповернувся до Раїна…
— Юпітер, — коротко кинув той, не відриваючись від екрана.
Зненацька з’явився той же круглий пульт, біля якого вони стояли, і знайомий екран бувпосеред нього, тільки його оперізувало не троє, а п’ятеро кіл, і вогників було більше, як зразупомітив Калве. Раїн звів брови: раптом на екрані з’явилися знайомі вже три кільця…
Калве обережно відійшов від екрана: йому не терпілось перевірити, з яким навантаженнямпрацює зараз машина. Він переходив від шафочки до шафочки, в котрих містилися результативелетенської роботи, яка відбувалася в десятках наповнених сірою речовиною ящиків у всіх тридцятисекціях машини. Так, ось тепер вона працювала на всю потужність: скрізь бушували блакитнілінії…
Калве зазирнув до однієї з секцій: сіра маса здалася йому охопленою холодним голубимполум’ям.
Калве повернувся до екрана, від якого ніяк не міг відірватись Раїн.
— Що? — спитав Калве.
— Знову переграє… — чомусь пошепки відповів Раїн.
Він напружено вдивлявся в екран, олівцем наносив якісь крапки на аркушик паперу… А наекрані промайнула водяна гладінь, схвильована вітром, потім рівнина, залита зеленавим світлом. Івсе зникло. Екран погас.
Калве і Раїн мовчки сиділи ще хвилин із п’ять — на екрані більше нічого не з’являлось.
Раїн через силу перевів подих. У балонах закінчувався кисень. Треба поспішати в ракету,
— А робота? — спитав Калве.
— Доведеться прийти ще раз… І взагалі до дідька дані! Ви можете спробувать пояснити, що ценам показували?
— Я гадаю, — сказав Калве, — що цією ручкою машині задається певний режим роботи, приякому вона може аналізувати події, записані в її пам’яті.
Щоб зручніше й швидше сприймати, машина, що мала колосальну пам’ять (це Калве зрозумів щераніше), тільки якусь частину цього аналізу перетворювала на видиме зображення. Як цевідбувалося, Калве не уявляв, проте відчував, як машина, котрій доводилося часом за допомогоюлогічних викладок відновлювати події, відомості про які чомусь не були для неї закодовані, інодіне те щоб заплутувалась у розмірковуваннях, а тут же, на екрані, досліджувала різні варіанти йодразу ж відкидала менш ймовірний. Так, потрібно було з’ясувати, чи були кадри про приліт ракет зМарса документальним записом, чи відкинутим варіантом. А метеорит, який промайнув? Що означализгасаючі стержні? Що двигуни зорельота вибули з ладу? Але тоді незрозуміло: від зіткнення зметеоритом чи, може, від перенапруження двигуна під час спроб вирватися із сфери тяжіння Юпітера.В усякому разі, двигуни відмовили, зореліт змушений був залишитись тут…
Раїн слухав пояснення Калве, щось поквапливо занотовував. Йому спало на думку, що справабула навіть не в притяганні Юпітера, а просто в тому, Що під час спостережень здалеку вся масанашої сонячної системи здавалася невідомим астронавтам, які летіли сюди, скупченою в центральномусвітилі. Зореліт ішов на такій швидкості, що, коли прилади помітили помилку, виправити її, недопустивши катастрофічного викривлення траєкторії, стало можливим тільки тоді, коли двигунипрацюватимуть на повну потужність. І двигуни, які, мабуть, уже добре-таки спрацювались за довгийполіт, не витримали — відмовили…
— Але куди вони поділись, господарі цього корабля? — спитав Калве. — Чому залишили такудивовижну споруду? Це ж справжнє чудо науки й техніки!
Раїн задумливо знизав плечима, потім відповів:
— Виходячи з того, що ми бачили, сталася якась аварія, і вони змушені були залишити цейзореліт і перебратися на борт іншого, рятувального корабля. — Раїн помовчав. — Нічого, з часом вусьому розберемося… А поки що все це таке важливе, що нам треба якнайшвидше передати його наЗемлю. Ми одні не можемо залишатись охоронцями таких неоціненних даних. Вся надія тепер наАзарова…
14
Азаров у цей час був далеко від них. Навантажившись запасними балонами з киснем, він ужевстиг обнишпорити багато приміщень Деймоса.
Вони вирушили разом з Коробовим, а потім розійшлися у різні напрямки. Азаров вирішиврозпочати пошуки з того відсіку, в якому було знайдено лічильник. Так, можливо, ракета колись ібула тут, але ніяких слідів її перебування не лишилося.
Куди вона могла зникнути? Де шукати її? Очевидно, якщо її кудись перетягли — ясна річ,розібраною, — то тягли її не коридором… А навіщо взагалі могли її розібрати? Ну, хоча б для того,щоб вивчати, — цілком можливо.
Виходить, треба було відшукати інший хід з ангара. Розшуки тривали близько години і непринесли успіху доти, поки Азарову не спало на думку спробувати проникнути в один з боковихлюків: судячи з подій, що відбувалися у їхньому ангарі, за ними мали перебувати роботи.
Він через силу відкрив один з люків. Конуси автоматів стояли за ним нерухомо, нібидрімали, чекаючи, коли їх покличуть. Азаров обережно пробрався поміж ними. Хід привів його доширокої труби, що йшла вертикально вгору. В ній були двері. Азаров увійшов, постояв трохи —несподівано підлога під його ногами стрімко подалася вгору.
…Згодом понад дві години блукав він по космічному місту. Він бачив перед собою величезнілабораторії, порожні сховища, в яких колись, мабуть, були щедрі запаси. В одному залі виявивсянавіть величезний — метрів сто на двісті — басейн, тепер порожній. “Чи не для плавання, бува?” —посміхнувся Азаров.
Він проходив просторими залами, заставленими незрозумілими пристроями, які з однаковимуспіхом могли бути призначені і для випробувань машин, і для гімнастики, для тренуваннябездіяльних м’язів.
Він відшукав і житлові каюти — вони одні займали цілий поверх. Спробував підрахуватизагальну кількість населення супутника. Виходило дуже велике число, приблизно в кілька тисяч.Азаров недовірливо похитав головою.
Кисню, одначе, й тут в атмосфері не було. Жити тут зараз було неможливо.
Азаров прискорював ходу. Огляд зацікавив його, хоч ніяких слідів автоматичної ракети небуло видно.
Він піднявся на наступний поверх. Відчинив двері. І відсахнувся, побачивши зоряне небо.Спершу йому здалося, що він раптом вийшов на поверхню супутника, та одразу ж зрозумів: у цьомузалі одна стіна і стеля були такі прозорі, що, здавалося, їх зовсім не було.
Мабуть, Азаров піднявся вже на найвищу частину кулі, якщо тільки супутник справді бувтакої форми. А це, безперечно, була обсерваторія, принаймні деякі прилади були схожі на земнірефлектори і радіотелескопи.
Азаров пошкодував, що поряд немає Раїна: астроном позаздрив би вченим, які колись тутпрацювали… Крім безсумнівних телескопів, тут були й інші прилади — легкі ферми без антен і бездзеркал, і Раїн напевне не пошкодував би часу, щоб з’ясувати, яке відношення мають вони доастрономії.
Азаров присів у крісло перед одним з таких приладів, щоб роздивитися й перепочити.Відпочиваючи, він замислено дивився крізь прозору стіну у чорний простір. І зненацька йомуздалося, ніби перед його очима з’являються нові зірки. Так, безсумнівно, ось уже кілька їхвиринуло з темряви… йому спав на думку невиразний здогад: мабуть, прилад все-таки теж бувтелескопом, тільки роль лінз у ньому, як в електронному мікроскопі, виконували потужні магнітніполя. Інструмент, очевидно, вмикався автоматично, як тільки в крісло сідав спостерігач.