– Саме вчасно, Олександре Леонідовичу, – сказав капітан. – Змініть лейтенанта на вахті, він поранений.
Удвох вони підняли лейтенанта, посадовили його в крісло. Потім, потираючи непомітно груди і морщачись
від болю, капітан підійшов до столу і включив мікрофон у загальнокорабельну радіосітку. В усі відсіки підводного човна полинули ясні, чіткі слова команди.
***
Кормова частина підводного човна знаходилася ще у вільній воді ополонки, далеко від входу в тунель. Від жахливого удару, внаслідок якого носова частина впала вниз, на дно тунелю, корма стрімко підскочила вгору, намагаючись описати велику дугу. Однак на двадцятому метрі від носа корпус підводного човна натрапив на льодяне склепіння біля виходу з тунелю і з неймовірною силою зіткнувся з ним. Стрясіння, викликане цим ударом в останніх, кормових відсіках корабля, в камері балонів супроводжувалося оглушливим брязкотом і гуркотом приладів, інструментів, запасних частин, що висіли на перебірках і зірвалися із своїх місць.
До Горєлова і Ромейка, які були в цей момент у камері балонів, перший удар дійшов, трохи послаблений віддаллю, та все ж круто нахилена підлога збила їх з ніг на ряди міцно пригвинчених до своїх фундаментів балонів, що стояли кругом. Наступний удар підкинув їх угору і вбік, на вільну від балонів площадку, і вони в темряві покотилися вздовж перебірки під стальним дощем падаючих інструментів та запасних частин. Ромейко скрикнув від болю – щось попало в нього. Горєлова вдарило зразу в груди і в голову, захопило дух, перед очима в тумані закрутилися, як каруселі, червоні лампочки, що спалахнули на щиті. «Аварія… дюзи…» промайнуло у нього в голові. В наступний момент, зірвавшись на ноги, він хоч і вдарився плечем та головою об перебірку, але неясна радісна думка заглушила біль: «Задній хід… Центральний пост працює,.. Управління діє…» Відчайдушним зусиллям волі він випростався на підлозі, що вирівнялася. «Світло!..» Світло!..» Десь тут поблизу була шафка з автономними акумуляторами. У тьмяному червонуватому сутінку Горєлов зробив два кроки, простяг руку і зразу намацав шафку. Лампи спалахнули. З підлоги підводився Ромейко – маленький, блідий, з безсило повислою лівою рукою. Глянувши на розгублене обличчя Ромейка, Горєлов раптов відчув приплив несподіваної енергії та відваги.
– Маску й рукавиці! – голосно крикнув він.
Від різкої команди Горєлова Ромейко здригнувся, випростався й мовчки оглянувся. Зірвавши правою рукою з перебірки біля себе газову маску з прив'язаними до неї на довгих шнурах жаронепроникними рукавицями, він простягнув їх Горєлову. Горєлов схопив маску, підніс до обличчя, намагаючись натягнути на себе, як раптом камеру наповнив знайомий владний голос:
– Слухати команду! Всі по місцях! Включити струм автономної мережі! Електрикам дати струм носовій гарматі! Механікам – полагодити ходові дюзи номер дванадцять і сімнадцять. Спокій! Підводний човен не пошкоджений! Сигнальна сітка й сітка управління справні!
Застигши на місці, Горєлов і Ромейко жадібно вслухалися в цей голос, у ці слова, що повертали стривоженим серцям людей спокійну впевненість.
– Живемо, Ромейко! – весело крикнув Горєлов, витираючи рукавом кров з обличчя. – Заспокойтесь – ідіть за мною! Будете погано себе почувати – зараз з'явиться Козирєв, змінить вас. Скажіть йому, щоб подав мені труби номер дванадцять і сімнадцять. Все в порядку! – сміючись закінчив він.
Він натягнув маску, захопив відкладені інструменти та матеріали і натиснув кнопку е задній перебірці. Двері відсунулися вбік. Горєлов нахилився і ступив у відкритий чорний отвір. Двері за ним зараз же засунулись.