– Цілься! Звук!
Відсік носової ультразвукової гармати, за ним центральний пост управління і, нарешті, весь величезний підводний корабель наповнився стриманим музикальним гудінням, наче від роботи потужної динамомашини.
У першу хвилину в зовнішньому вигляді крейсера нічого не змінилося. Ультразвукова гармата працювала лише на половину своєї потужності.
Раптом серед офіцерів на командному містку крейсера виник рух. Немов зірвані вітром, вони швидко збігли вниз. Ніс і корма крейсера поволі стали підніматися вгору, його середина – опускатися, і стрункі, красиві лінії бортів сталя все помітніше набирати форми дуги. Почалася панічна біганина людей по палубах.
Весь силует корабля – від кіля до радіоантени – було виразно видно на екрані підводного човна. На очах капітана й старшого лейтенанта середина підводної частини крейсера почала розтягуватися, розповзатися, наче глина. Лише через одну хвилину після початку ультразвукової атаки середина повернутого до підводного човни борту корабля несподівано й зразу вдавилася всередину його, потім раптом, як величезний пузир, тріснула, і гігантський струмінь води ринув у трюми, у машинний відділ, в артилерійські погреби.
Крейсер зразу осів, за кілька секунд набравши величезну порцію води. Не допомогли ні підводні протимінні потовщення бортів, ні численні водонепроникні перебірки. Могутній потік води став повновладним господарем своєї здобичі – чудового крейсера, краси й гордості східно-азіатського флоту…
– Припинити звук! – дав команду капітан і, повернувши бліде обличчя до старшого лейтенанта, додав: – Треба дати людям час для спуску шлюпок.
Крейсер поволі занурювався серединою у воду, все більше задираючи догори ніс і корму. Один за одним злітали на воду катери, моторні човни, вельботи, шлюпки і швидко заповнювалися людьми. З усіх боків до корабля, що гинув, мчали численні дрібні судна, які працювали
до цього часу на морі віддалік од нього, і рятувальні шлюпки з пароплава.
– Дозвольте доповісти, – почувся ззаду голос Плетньова.
Радист стояв у дверях з пачкою радіограм.
– Що там у вас? – уривчасто спитав капітан.
– Крейсер безперервно шле сигнали про катастрофу.
Повідомляє, що тоне. Каже, що з невідомих причин правий і лівий борти розповзаються, відкривши доступ воді.
– Гаразд. Приймайте дальші повідомлення. Капітан знову повернувся до екрана.
Усі палуби вже очистилися від людей. Лише одинока присадкувата постать командира продовжувала непорушно стояти на верхнім містку крейсера. Ось він прощально приклав руку до козирка. Вся маса дрібних суден, скупчених біля корабля, який поволі занурювався, зразу широким віялом розсипалась далеко навколо нього.
– Ясно, – промовив капітан. – Усі зійшли з корабля. Хай тепер розплачується за всіх один цей вовк! Звук! – різко скомандував він головному акустикові. – На повну потужність!
Всі приміщення підводного корабля наповнилися величною симфонією потрясаючої сили.
***
За півгодини «Піонер» навально мчав на південь, скликаючи на збірний пункт усіх членів команди, залишених ним у глибинах океану на час битви з підступним ворогом.
Розділ X
ДВІ РОЗМОВИ
Відбивши напад, експедиція ще сім діб залишалася на місці бою і успішно закінчила розпочаті дослідження. Одержаними результатами особливо був задоволений Шелавін.
Наявність електрорушійної сили в шарах океанічного дна була підтверджена і всебічно вивчена ним, і ця обставина розпалила винахідницьку фантазію Марата до незвичайних розмірів. Він уже носився з проектом організації величезних придонних електроакумуляторних батарей, які збирали б і нагромаджували б електроенергію, шо безперервно виникає в товщах морського дна, і потім передають її на сушу для промислових, транспортних і побутових потреб.