Потім над спокійною поверхнею океану, немов од вибуху підводного вулкана, високо знялась гігантська гора з води й полум'я. Гора осіла, і високі концентричні хвилі почали свій дальній біг по поверхні спокійних вод.
– Отже, ми загинули, – сказав з посмішкою капітан. – Тепер уже ніхто не матиме сумніву в цьому…
І, повернувшись до старшого лейтенанта, наказав:
– Вісім десятих ходу! Ліво на борт! Так держати! «Піонер» описав величезну дугу на схід.
– Курс прямо на норд! Підняти над поверхнею правий розвідник!
Гуркіт вибухів припинився. Клуби мулу, піднятого з дна, почали поволі заволікати круговий екран. Трупи морських тварин носилися в усіх напрямах.
– Підняти корабель до глибини п'ятисот метрів!
На чистому куполі екрана сяяла світла пляма сонця, що стояло в зеніті. Кілька туманних плям від хмар застигли навколо нього. Небо з хмарами то падало, стискуючись, наче стягуване обручем горизонту, то знову рвучко піднімалось, розширюючись у безмежність. Це здіймався і припадав до води інфрачервоний розвідник.
Океан був чистий.
– Вище підняти розвідник! – наказав капітан.
На північ, далеко-далеко на горизонті, майнули крихітні силуети двох суден, над якими, мов іграшкові султани, клубочився дим.
– Єсть, – із задоволенням сказав капітан, наче упевнившись, що все йде так, як він чекав. – Три румби на вест! Так держати! Тепер порахуємось…
Скоро минула потреба в інфрачервонім розвіднику. Судна опинилися в зоні видимості ультразвукових прожекторів.
Одним із цих суден був чудовий п'ятнадцятитисячотонний красунь – крейсер, останнє слово військового суднобудування, з трьома потужними бойовими баштами, дванадцятьма важкими гарматами далекобійністю в сорок кілометрів, шістьма торпедними апаратами, чотирма літаками й швидкістю ходу в п'ятдесят вузлів.
Капітан упізнав його.
На деякій віддалі від крейсера, осторонь, височів велетенський океанський чотиритрубний пароплав.
– Забрати розвідник! Три десятих ходу! – дав команду капітан.
Він натиснув кнопку біля невеликого овального екрана під щитом управління. На екрані показалася камера носової ультразвукової гармати. Головний акустик – товстун Чижов – сидів у кріслі. Перед ним світився екран, і на ньому вимальовувалися виразні силуети крейсера, що димів, і пароплава, навколо яких снувала велика кількість катерів, шлюпок, вельботів. Високо в небі хижо кружляв великий білий, з яскравими червоними кругами під крилами, літак.
– Приготуватися до бою! – дав команду капітан. – По крейсеру! Ціль – метал! Тільки металі Людей не чіпати!
– Єсть готуватися до бою тільки по металу! – потвердив Чижов, поспішно щось підкручуючи, піднімаючи, пересуваючи.
– Бити по днищу до ватерлінії! На п'ять десятих потужності! Увага!
На глибині п'ятисот метрів «Піонер» тихо наближався до закованого в сталь судна, що грізно наїжилося у всі боки довгими потужними стволами гармат.
На екрані ясно було видно маленькі постаті людей, що метушилися на палубі, силуети офіцерів, які спостерігали з командного містка поверхню океану в тому напрямі, звідки тепер тихо підходив «Піонер».
На пароплаві дві лебідки з одного борту піднімали з води і згортали в циліндр широку, майже на всю довжину судна, смугу металевої сітки з порожніми гігантськими чарунками. Видно було, що й з другого борту пароплава дві інші лебідки робили те саме. Було ясно, що пароплав, технічна база крейсера, витягав залишки невикористаної сітки.
– Стоп! – наказав капітан, і підводний човен ураз зупинився. – На носовій гарматі! Увага! – дав капітан команду Чижову.