Вона миттєво схопилася з крісла і тільки зараз із жахом зрозуміла, що зовсім п'яна, роздягнута й не розчесана… От халепа! Вона заметушилася, розкидаючи все на своєму шляху. Кудись поділися гребінець та зубна щітка, а джинси, немов живі, вислизали з рук. Вода з крана, який вона відкрутила на повну потужність, облила її з голови до ніг, рухи були непевні… «І шляк би це все трафив!» – розсердилася нарешті Марина, полишаючи марні спроби вдягнутися й привести себе до пристойного вигляду.
До дзвінка, що пролунав у передпокої за кілька хвилин, вона ще встигла випити три чарки й відчула себе трохи краще.
Натикаючися на стільці й плутаючись у полах свого довгого халата, вона добрела до дверей і буквально впала на руки здивованого Ореста. Відкинувши букет убік, він підхопив її і заніс до кімнати.
– Це ти… Ти… – солодко посміхаючись, прошепотіла вона, а потім після ще кількох не зрозумілих йому фраз, відвернулася до стіни й миттєво відключилася.
Усе це трапилося так швидко, що Орест не встиг нічого второпати. Ідучи до Марини, він прокручував довгу бесіду, в якій мав дотепно вмотивувати причину свого візиту. А тепер усе це було непотрібним. Дівчина спокійно й глибоко сопіла, уткнувшись носом у подушку. Це було найкращим виходом з ситуації. Орест огледівся: в хаті панував безлад. Та ще який! Скрізь валялися порожні пляшки, книги та залишки бутербродів. «Де ж у неї можуть зберігатися голки та нитки? -напружив мізки Орест. – Тут сам біс ногу вламає!» Він почав тихенько відсувати шухляди. У них також усе перемішалося. Орест вийшов на кухню. Й одразу помітив велику коробку на підвіконні. Кілька разів вколовши пальця, він видобув з-під гори ниток та клаптів ножиці й уважно роздивився їх.
Потім, ніби уві сні, налив собі чарку коньяку, випив і стрімголов вискочив із квартири. Він увесь тремтів: одне лезо великих грубих ножиць було заіржавіле. Мало того – до нього приліпилися кілька тоненьких білявих волосинок…
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
* * *
«Невже це була вона? Не може бути!» – придивлявся Орест до Дани В'ячеславівни, що проходила повз нього у глибокій задумі, навіть не вітаючися. Кілька днів тому було заарештовано Марину. Орест не вдавався в подробиці, не розпитував слідчого, але йому чомусь було прикро за цю дівчину, можливо – хвору, можливо – дивакувату, але не жорстоку. А ще хвилював клаптик паперу, який він захопив зі столу, крадькома виходячи з її помешкання. На ньому він побачив своє ім'я, написане разів зо двісті… Добре, що здогадався прихопити цей клаптик, інакше не уникнути б йому ускладнень із зайвими розпитами!
Орест вирішив якнайшвидше кинути свою службу в «Ескорт-сервісі», тим більше, що у зв'язку з останніми подіями робота зупинилася, клієнток майже не було. Офіс спорожнів. Тільки при дверях ще стояв охоронець, а в своєму кабінеті, темніша за хмару, сиділа Дана. Двері було прочинені, й Орест усе не міг зібратися з силами, аби зайти й повідомити шефиню про своє звільнення. Лишалося ще одне завдання Містера Марпла… Але як до нього приступити, Орест не знав. Він крадькома спостерігав за Даною та порівнював її із жінкою-Лисицею. Він тільки зараз зауважив, що майже ніколи не чув голосу Дани В'ячеславівни, адже ніколи не спілкувався із нею. Голос Лисиці він розпізнав би з тисячі – дзвінкий, глибокий, збудливий. Фігура? Та була, здається, вищою… Але зараз, по цій погоді, Дана змінила взуття, а жінка була в черевиках з високими обцасами. Він міг би впізнати її руки, але ж на Лисиці були задовгі руковички… Шия? Вона ховалася за рудим боа. Йому залишалися тільки чуттєві інстинкти – запах, дотик, сміх… Але Дана жодним жестом не видавала себе і трималася на відстані й велично пропливала повз нього, як біла мініатюрна ладдя повз чорний човен рибалки.