- Спочатку Андреа втратила місце, а тепер і ця фальшива артистка. Мадам Маслов вчасно приперлась, - сказала мама.
- Давай не будемо робити поспішних висновків, про законність її дій, - сказав Пері.
- Вона каже, що бачить майбутнє, - сказала я, хитаючи головою.
Це було не добре для бізнесу. Перш за все, люди краще б слухали про їхнє майбутнє, ніж слухали те, що робимо ми, тобто те, що вони вже і так знають. По-друге, майбутнє побачити не можливо, а тому Маслов була шахрайкою. А коли когось обманює екстрасенс, вони починають вважати, що всі екстрасенси фальшиві. Шахраї завдають нам шкоди.
- Давай не будемо панікувати, - сказала я, намагаючись запобігти глобальному маминому психозу. Я вирячила очі на Пері і показала головою на маму, кажучи йому застосувати його магію.
Він швидко зрозумів і поклав свою руку на плече мами.
- Ось що ми зробимо. Я поїду в Стаплс і попрошу копі-центр зробити кольорові флаєри для нас. Потім розповсюджу їх містом і попрошу людей виставити їх в мережу. Щось таке велике, як це, ми не можем дозволити, але ми можемо зробити 5 доларову знижку на флаєрах.
- 5 доларову знижку? - мама балансувала на межі.
- Це все тимчасово, - продовжив Пері. - Ми поставимо двох тижневе обмеження там, щоб покращити бізнес на короткий термін. Ми ще не програли жодного клієнта Мадам Маслов і повинні упередити це, поки не почалось.
Мама повільно кивнула, обдумуючи ідею Пері. Телефон задзвонив і Пері підскочив, щоб взяли його.
- Читання родини Ферн, - сказав він. - Ні, ми не робимо.
- Він насупився.
- Ви впевнені?- він зробив паузу на довгий час. - Гаразд, тоді до побачення.
Він повільно повернувся.
- Наша зустріч о третій була скасована.
- Чому? - спитала я.
- Тому що ми не бачимо майбутнє, а Мадам Маслов бачить. Вони відмінили зустріч, щоб піти до неї.
Мама підняла руки.
- Ось це і воно! Я збираюсь до Філа.
- Що він зробить? - спитав Пері.
- Я не знаю! - закричала мама, хапаючи ключі від машини з гачка на стіні і відкриваючи двері. Пері поглянув на мене.
- Я маю зробити флаєри. Ти підеш з нею? Останнє, що нам потрібно, то це щоб мама сходила з глузду і влаштовувала сцени у мерії.
Я була згідна з ним, а тому наздогнала маму, ковзнувши на пасажирське сидіння її Пріуса, за мить до того, як вона почала виїжджати на дорогу.
Філ Тісдел був давнім другом моєї мами. Він змінив багато робіт у місті, протягом багатьох років, а в даний час був обраний міським головою. Філ був трошки закоханий у мою маму, і спостерігаючи, як вона наносить помаду, дивлячись у дзеркало заднього виду, я думала, що вона планує використати цей факт на свою користь.
- Я не розумію, чому тобі необхідно їхати зі мною, Клер. Мені не потрібна нянька.
Я збиралася заперечити це, коли згадала, що мама може читати думки і ймовірно вирвала кожне слово з мого мозку, поки вела машину.
- Я просто хочу допомогти, мамо.
Я пішла за нею вгору по бетонних сходах до важких дерев'яних дверей мерії. Будівлі було близько ста років. Зовні вона мала вигляд церкви, яка була відремонтована в щось інше. Усі міські офіси були розташовані всередині. З східного боку було побудоване додаткове крило приблизно 10 років тому, в якому розміщувалася поліцейська дільниця.
Ми взлетіли по сходах і увірвалися в офіс міського голови. Філ сидів за столом, усипаним паперами, обидві його руки стискали лису голову у відчаї.
- Я тут вирішую, що робити з собачими ліцензіями, - сказав він.
- Гаразд, я можу прийти пізніше, - сказала мама.
Упізнавши її голос, він підвів голову.
- Ох, Старла Ферн! Я не знав, що це ...хм...якби я знав, що це ти зайшла.. хм...чим я можу допомогти тобі? - Він завершив свою незграбні слова широкою посмішкою.
Мама попрямувала до столу, її довга спідниця зметнулася, а її рожева блузка прекрасно сиділа на її фігурі. Я не можу звинувачувати Філа через його почуття до мами. Вона виглядала фантастично, як на свої сорок. Вона була у формі. В її вогняно-рудому волоссі було лише декілька сивих пасм і воно розсипалося по плечах легкими кучерями, коли вона нахилилася над столом. Неприроднім гортанним голосом вона сказала:
- Я сподівалася, що ти допоможеш мені у вирішені деяких питань.
Зрозумівши, що він ймовірно буде більш схильний до порушення правил заради мами, якщо мене не буде поруч, я повільно позадкувала до входу з офісу. І врізалася в когось.
- Вибачте, - зойкнула я, обертаючись, щоб опинитися лицем до лиця з Гебріелем Тоскано.
Гарячий син нового детектива. Після декількох приголомшених моментів, я зрозуміла, що мої руки й досі лежать на його грудях, після нашого зіткнення. Я прибрала від нього руки.
- Вибач, - тупо повторила я.
- З тобою все гаразд? - запитав він.
Довгі вії обрамляли його темні очі. Його чорне волосся було розпатлане, і він був вбраний у футболку і джинси, такі ж як і вчора. Але такий безтурботний стиль робив його ще більш схожим на модель Abercrombie.
- Ага, просто незграбна, - нарешті відповіла я.- Що ти тут робиш?
- Я працюю тут.
Я почервоніла.
- Із своїм батьком?
- Ага. Я дослідник.
- Га? - Це був якийсь мені незрозумілий сленг?