- І жодна з цих речей не має ніякого відношення до надприродних здібностей. Ти розумна і використовуєш здоровий глузд. Ось і все.
Моя ложка голосно впала на прилавок. Я не могла повірити, що він поводиться наче вилупок. Після усього що було, він й досі думав, що я фальшивка. Я хотіла заплакати. Я хотіла вдарити його. Натомість, я встала і пішла геть.
Парковка була досить порожньою для цього часу ночі. Дощ, що йшов зранку, почався знову. Повільний дощ капав мені на шкіру. Це не було бридко, враховуючи, як волого було зовні, але чекання на таксі було огидним. Але я точно не збиралася повертатися назад.
- Клер!
Я розвернулась.
- Залиш мене в спокої, Гебріел.
- Вибач.
- Повертайся всередину.
- Прошу, просто вислухай. - Він тримав мене за плечі, змушуючи поглянути на нього. Дощова крапля лишила слід на його щоці. Його очі благали, наповнені стражданням. - Я - козел.
Я повільно кивнула.
- Продовжуй...
- Я не знаю, чому сказав ці речі. Тобто, я знаю чому. Тому що я не згоден з тим, чим твоя родина заробляє на життя. Але мені не подобається, що я продовжую робити тобі боляче через це. Ти хороша людина і подобаєшся мені. - Він зупинився і додав. - Більше, ніж повинна.
Я мовчки нагадала собі дихати.
- Вибач, що сказав таке. Це... моє минуле...
Я думала, що він збирається пояснити більше, але замість цього він поцілував мене. По-справжньому поцілував мене. Мене ніхто не цілував крім Джастіна. Мені пощастило, що він тримав мене за плечі, тому що мої коліна ослабли, і я була певна, що не відчуваю своїх ніг. Він невпевнено опустив свої руки на мій поперек. Мій рот відкрився під його, поглиблюючи поцілунок. Він застогнав і притягнув мене ще міцніше до свого тіла.
А потім просигналив гудок автомобіля. Я відсторонилась і подивились. Моя мама під'їхала до нас в своєму Пріусі, руйнуючи цей момент, ймовірно, щоб помститися мені за те, що залишила її на бенкеті.
Вона опустила вікно і прокричала:
- Тебе підвезти чи вже підвозять?
Я застогнала, але поїхати з мамою було правильним вибором. Лишитись тут стане приводом до нових поцілунків, а я не знала, чи хочу цього. Гебріел був розкішним, гарячим і ще багато чим, але він також ненавидів те, ким я була.
- Побачимось пізніше, - сказала я і ковзнула на пасажирське сидіння.
Мама підняла брову і злегка просвистіла. Я штурхнула її ліктем в бік.
Незважаючи на невеликий головний біль, з яким я прокинулась наступного ранку, в мене все ще була невелика посмішка на обличчі. Я була здивована поцілунком Гебріела і своєю сильною фізичною реакцією на нього. Мої емоції, зрештою, переважили. У роботі над цією справою була загроза, яку я ніколи не відчувала. І, незважаючи на зміни в поведінці Гебріела і мої заплутані почуття до нього, мушу визнати, що мені сподобалась така близькість до нього. І вчорашній поцілунок сказав мені, що він відчував те ж саме.
Я прослизнула до ванної кімнати, взяла дві таблетки з пляшки і запила їх склянкою води. Я буду почуватись краще, коли закінчу з душем.
Через півгодини я була вдягнена в темні шорти та зелену футболку з V-вирізом. Нафарбувалась блідою рожевою помадою та змастила закріплювальним засобом волосся. Я лишила свої вологі кучері висихати і вони скоро будуть гарно виглядати. Вологість робила погані речі зі мною. Я була б гарнішою, якби жила в пустелі.
Сподіваюсь Гебріел шукав мене сьогодні. Я не могла дочекатись, коли ми побачимось. Думала, чи ми будемо говорити про поцілунок чи зробимо вигляд, що його не було. Він напевно теж сумнівався, але я знала одне точно - я хотіла бути поруч з ним. Я перевірила телефон, але повідомлень не було. З несподіваним бажанням нездорового сніданку, я вирішила піти в супермаркет за пончиком.
Я взяла сумку, але не могла знайти ключів від дому. Я завжди кидаю їх на кухонний стіл, коли приходжу. Я нечітко пам'ятала це, коли ми з мамою прийшли додому. Але я все ще була в тумані, після неочікуваного поцілунку Гебріела, тож, мабуть, поклала їх деінде.
Продзвенів дверний дзвінок, тому тимчасово я повинна
було полишити пошуки. Сподіваючись, що це Гебріел, я швидко відкрила двері. Найменш очікувана мною особа стояла навпроти.
- Мене звати Ольга Маслов, - сказала вона з сильним російським акцентом.
- Я знаю, хто ви, - я підняла підборіддя. - Чим можу допомогти?
Вона нахилила голову вбік, її очі були закритими.
- Ти знайдеш ключі на підлозі.
Мій рот відкрився.
- Як ви....
Її очі відкрились, потребуючи уваги.
- Я тут не з цієї причини. Я тут, щоб попередити тебе. - Вона кинула погляд через моє плече, ймовірно, щоб переконатись, що я сама.
- Про що?
- Ти в небезпеці.
- Добре. А можна точніше?
- Не цього разу. Все... як ви кажете... деталі не ясні. Але ти в смертельній небезпеці.
Зненацька, горезвісна лампочка загорілась в моїй голові.
- А. Дозвольте вгадати - ви хочете, щоб я поїхала з міста, щоб захистити себе?
Вона широко посміхнулась.
- Так, це було б мудро.
- Також моя мама і брат? Залишивши вас одну в грі, у пік сезону.
Маслов насупилась і похитала головою.
- Ні. Мене не цікавить бізнес. Ця засторога не для припинення змагання. Я кажу тобі для твого ж блага.