- Клер Ферн, ти найсамотніша людина, яку я колись зустрічала.
Глава 16
Моя нестача подруг не була чимось новим. Так, це турбувало мене, але я ніколи не зважала на це. Нічого не можна було зробити з цим, тож навіщо марнувати енергію? Мені не потрібні подруги. У мене була я. Був Пері. Був Нейт. В мене були книги та музика, і океан для плавання. У мене було майбутнє, чистий лист, якого я чекала. Я знайду друзів в коледжі, де ніхто не знав, ким я була. Це були факти, до яких я зверталась у самотні миті, і я ніколи не засмучувалась сильно через це.
Але з якоїсь причини, зауваження Тіфані Деспосідо стосовно моєї самотньої подорожі у країні друзів, дратувало мене. Одна справа знати самій, що у мене не має друзів. І зовсім інша, коли про це знали інші. Говорили про це. Сміялися за моєю спиною. Тіфані та її команда були головною причиною того, що в будь-якому випадку ніхто не буде дружити зі мною. Вона дала усім зрозуміти, що якщо будь-хто зв'яжеться зі мною, то отримає таке саме ставлення як і я. І ніхто в Іспорті не бажав собі такого.
Я почувалася самотньо. І злою. Зазвичай, якщо такі почуття огортали мене, я розмовляла з Пері. Але прямо зараз це невдалий варіант. Я ще палала від люті, через зустріч з Тіфані, коли я через деякий час входила в приміщення "Смакоти". Я повинна була піти з тієї нудної події і знала, що в "Смакоті" я буду в безпеці, адже та відьма працювала на бенкеті. Отож, я викликала таксі і залишила позаду драму.
Я вибрала місце, що пустувало навпроти, і замовила гаряче морозиво з помадкою. В моїх планах було сидіти тут і їсти до тих пір, доки я не забуду увесь свій жахливий день. Про те, що я відчула побачивши мертве тіло. Моє роздратування через маму. Пері, що зриває листівки і виставляє себе ще більш винним. Слова Тіфані, що робили боляче, лише через те, що були правдою. Розслідування, яке нікуди не рухалося. І, в основному, я хотіла забути ті відчуття, що були в мене, коли я побачила Джастіна на бенкеті. Я б жадала сказати чарівні слова і зробити так, аби мої почуття до нього зникли.
Можливо варто було б зробити лоботомію. Але саме зараз я поїм.
- Яке в тебе виправдання?
Очевидно, не мати мені спокою в "Смакоті", також. Я прокрутилася на стільці, і опинилася обличчям до Гебріела, що стояв поруч мене, тримаючи напій у руці.
-Моє виправдання на що? - сказала я.
- На те, що ти дивишся на цю креманку морозива, наче це твій останній товариш на Землі. Я знаю виправдання свого перебування тут на самоті.
- І що це? - запитала я.
- Мій батько отримав рознос від мера сьогодні, через відсутність будь-якого прогресу в розслідуванні. Це його перша справа відтоді як ми приїхали сюди і він не тільки не розплутав її, але й збільшилося число трупів. - Він зробив великий ковток через соломинку. - Твоя черга.
- Я ховаюся від усіх, кого знаю.
- Поганий час на бенкеті?
- Як ти знаєш, що я була там?
Його погляд ковзнув по всій довжині моїх ніг.
- Дівчата зазвичай не одягаються так для простого вечора в "Смакоті".
Я забула про мій наряд. Я потягнула поділ моєї сукні і прикрила трішки свої стегна.
- Так що ти тут робиш?
- Тато працює цілодобово, так що я не часто отримую домашні страви. Я якраз прикінчив своє замовлення, наприкінці бару, коли я побачив як ти увійшла. Не проти якщо я присяду? - Він показав жестом на порожній стілець поруч зі мною. - Нам не обов'язково говорити про розслідування.
Я проковтнула трошки морозива і почала розмірковувати.
- Можливо, розмірковування про справу допоможе мені припинити думати про ... інші речі.
Гебріел сів та вивчав моє обличчя декілька секунд.
- Джастін Спелмен насолив тобі, чи не так?
Я зиркнула на нього.
- Вибач. Повернемося до справи.
- Що не-будь про Біллі? - запитала я.
- Ще ні. Вони збираються порівняти кулю, з кулею з першої жертви, і подивитися чи вони не співпадуть. Але це й усе, що вони мають.
- А що трапилося з Джоелем Мартеллі і викраденою машиною? - запитала я.
- Виявляється, він взяв її в якоїсь дівчини в Бостоні, з якою він теж зраджував жертву. Вона відмовилася висувати обвинувачення і ми більше не маємо нічого аби затримувати його, отож він поїхав. - Він похитав головою. - Жертва дійсно знала, як їх вибрати, егеж?"
- Чому ти це робиш?- запитала.
- Що роблю?
- Ти завжди називаєш її "жертва". У неї було ім'я, ти ж знаєш. Вікторія. Я ні разу не чула, щоб ти його вимовляв. Чому так?
Його обличчя стало яскраво-червоним, і він відвернувся
від мене. Що сталося з ним? Він був збентежений, через те що я спіймала його на використанні поліцейського сленгу? Або він був сердитий?
- А як, щодо тебе? - відрізав він. - Ти ще щось вловила?
Він використовував свої пальці, щоб зробити лапки, коли він сказав "вловила". Це розлютило мене.
- Ти знущаєшся з мене?
- Ні. А ти, що обороняєшся? В тебе є для цього причини?
- Я не маю жодних причин оборонятися. Я та, хто приїжджає на місце злочину, де б воно не було.. Я та, хто знайшла отвір у стелі на місці злочину. Я та, хто змусила Джоні говорити. Я та, хто знайшла записку Біллі.
Губи Гебріела стиснулися в тонку лінію.