Я подарую Енн дві моїх бавовняних ковдри, заявила вона. Одну в тютюнову смужку, а другу у листя яблуні. Вона каже, що ці ковдри тепер знову в моді. Ну, та байдуже, в моді чи ні, а я певна, що для гостьової кімнати нічого кращого немає, аніж ковдра в листя яблуні, от що. Але мушу добре їх відбілити. Вони в мене лежали в полотняних мішках іще від смерті Томаса, тож напевне потьмяніли й пожовкли. Хоч до весілля цілий місяць, а відбілювання росою творить дива.
Лише місяць! Марілла й собі зітхнула, та потім з гордістю відказала:
А я дарую Енн оті півдюжини плетених килимків, які лежать у мене на горищі. Я й не думала, що вона захоче їх узяти вони такі старомодні, а тепер, здається, килимки усі вяжуть гачком. Та вона попросила їх у мене сказала, що у своєму домі хоче мати саме їх. Вони справді гарні. Я взяла для них найкращі клапті й переплела так, що різні кольори чергуються. Робила це, коли останніх кілька років часом бувало самотньо. А ще я наварю їй варення зі слив на цілий рік стане! Так дивно ці сливові дерева не квітнули вже років зо три, і я думала, що їх можна зрубати. А цієї весни вони стояли всі білі, я й не пригадую такого врожаю слив у Зелених Дахах.
Добре, що Енн і Гілберт усе-таки одружаться. Саме про це я завжди молилася, відповіла пані Рейчел тоном людини, безперечно певної того, що її молитви дуже зарадили. Я була втішена, коли почула, що вона не збиралася вийти за того хлопця з Кінгспорта. Хоч він і був заможний, а Гілберт бідний щонайменше зараз, зате він з нашого острова.
Він Гілберт Блайт, удоволено кивнула Марілла. Вона радше померла б, аніж висловила думку, яка зринала в неї від найперших років життя Гілберта при погляді на нього, думку про те, що якби не колишня її свавільна гордість, це міг би бути її син. Марілла відчувала, що якимось незбагненним чином шлюб Енн і Гілберта покладе край цій багатолітній несправедливості. Давнє гірке лихо все-таки вийшло на добре.
Сама ж Енн була така щаслива, що це майже лякало її. Богам, як учить старий забобон, не до вподоби надто щасливі смертні як, безперечно, і деяким людям. Двоє з них зайшли якось до Енн у фіолетових сутінках із непохитним наміром зробити все, щоб луснула райдужна бульбашка її сподівань. Якщо вона вважає, що в особі молодого лікаря Блайта здобуде безцінний скарб, чи то уявляє, буцім Гілберт так само закоханий в неї, як у дні його зеленої юності, їхній обовязок явити суть речей в іншому світлі. Утім, ці дві ласкавих добродійки не були їй ворогами: навпаки, вони любили Енн і боронили б від чужих прискіпувань, наче рідне дитя. Людська вдача не зобовязана бути послідовною.
Пані Інгліс уроджена Джейн Ендрюс, цитуючи газету «Дейлі Ентерпрайз» прийшла разом зі своєю матірю
та пані Белл. Проте «надмір людяності» в Джейн не був зіпсований роками подружніх сварок. Доля зласкавилася над нею. Попри той факт як заявила би пані Лінд, що вона вийшла за мільйонера, шлюб її виявився щасливий. Багатство не засліпило її це й понині була мила, спокійна, румяна Джейн із колишньої шкільної четвірки, яка щиро тішилася щастю давньої подруги й так жваво цікавилася усіма деталями посагу Енн, наче він міг дорівнятися до її власних діамантів і шовкових шат. Джейн не могла похвалитися видатним розумом і, вочевидь, за все життя не висловила жодної глибокої та цікавої думки, але все ж вона ніколи не сказала й жодного слова, що могло б скривдити чиїсь почуття отже, мала талант нехай і пасивний, проте цінний і доволі рідкісний.
Бач, Гілберт не передумав-таки, із подивом у голосі мовила пані Ендрюс. Ну, та це Блайти вони, як дали слово, то вже дотримають, хай там що. Стривай-но, Енн тобі двадцять пять? За мого дівоцтва двадцять пять уважали першим критичним віком. Але виглядаєш ти доволі молодо. З рудими воно завжди так.
Руді коси тепер модні, холодно відказала Енн, хай як силкувалася всміхнутися. Життя відточило в ній почуття гумору, що допомогло їй здолати безліч випробувань, проте незворушно слухати зауваження щодо колюру власних кіс вона так досі й не навчилася.
Правда правда, згодилася пані Ендрюс. Хтозна, яких дивних викрутасів нам іще чекати від моди. Ну, Енн, плаття в тебе дуже гарні й цілком відповідні твоєму становищу в суспільстві, так, Джейн? Надіюся, ти будеш дуже щаслива. Принаймні я тобі цього бажаю. Довгі заручини рідко призводять до щастя. Ну, та що ви могли вдіяти, звісно.
Гілберт, як на лікаря, надто молодо виглядає. Боюся, пацієнти йому не довірятимуть, понуро озвалася пані Белл, опісля чого міцно стисла вуста, начеб сказала те, що мусила сказати, і тепер знала, що її сумління чисте. Вона була з тих жінок, що завжди мають на капелюшку благеньке чорне перо, а на потилиці розкошлані й неслухняні пасма.
Радість, яку відчувала Енн від гарного посагу, була на якийсь час затьмарена, проте глибин її щастя такі дрібниці не могли сягнути. Отож невдовзі, коли приїхав Гілберт, дошкульні зауваження сусідок геть забулися, а вони вдвох рушили до беріз понад струмком. Ці берези, що були молоденькими деревцями, коли Енн щойно вперше зявилася в Зелених Дахах, тепер зміцніли й видавалися колонами зі слонової кістки у високім казковім палаці із сутінків та зірок. Там, сховавшись у їхній тіні, як то личить усім закоханим, Енн і Гілберт розмовляли про свій новий дім та нове спільне життя.