Я навідріз заперечив проти подорожі морем. Морська подорож змінить тебе на краще, якщо ти проведеш у ній кілька місяців, а на тиждень ні, це недобре.
Ви вирушаєте в понеділок, втішаєте себе думкою про те, що маєте отримати задоволення. На прощання махаєте рукою хлопчакам, які лишилися на березі, прикурюєте свою найбільшу люльку і з поважним виглядом крокуєте палубою, ніби ви водночас і капітан Кук, і сер Френсіс Дрейк, і Христофор Колумб. У вівторок ви починаєте шкодувати про те, що вирушили в подорож. У середу, четвер та п'ятницю вам хочеться померти. В суботу ви нарешті можете ковтнути трішки м'ясного бульйону, сісти на палубі і з хворобливою гримасою, схожою на усмішку, відповідати жалісливим людям, які вас питатимуть, як ви почуваєтесь. У неділю ви вже знову можете ходити і їсти тверду їжу. А в понеділок зраночку, коли ви вже стоїте біля поручнів зі своєю валізою та парасолькою в руці і чекаєте, щоб зійти на берег, вам усе це справді починає подобатись.
Пригадую, як одного разу мій свояк вирушив у коротку морську подорож, аби трішки поправити своє здоров'я. Він придбав квиток від Лондона до Ліверпуля і назад. Та коли він дістався Ліверпуля, єдиним його бажанням було продати той зворотний квиток.
Як мені розповідали, він пропонував його на кожному перехресті міста з величезною знижкою і врешті-решт продав за вісім пенсів якомусь юнакові, що, схоже, страждав від жовтяниці, і лікар приписав йому вирушати до моря і займатися гімнастикою.
Море! вигукнув мій свояк, люб'язно всовуючи квиток йому в руку. Та там його стільки, що тобі вистачить до кінця твого життя. А гімнастика! Достатньо тільки сісти на цей пароплав, і в тебе буде більше гімнастики, ніж усі твої викрутаси тут на суші.
Сам він, мій свояк, повернувся назад потягом. Він казав, що Північно-Західна залізниця цілком сприятлива для його здоров'я.
А один мій знайомий здійснив тижневу мандрівку вздовж узбережжя. Перш ніж вони вирушили, стюард підійшов до нього і запитав, як він буде платити за їжу кожного разу чи заплатить за все наперед.
Стюард порадив останній спосіб, оскільки так виходило значно дешевше. Він сказав, що за весь тиждень йому це коштуватиме два фунти і п'ять шилінгів. На сніданок, казав він, в нього буде риба, підсмажена на грилі. Другий сніданок буде о першій і складатиметься з чотирьох страв. Обід о шостій суп, риба, закуска, шматок смаженого м'яса, птиця, салат, солодощі, сир та десерт. Легка вечеря зі стравами із м'яса о десятій.
Мій товариш вирішив
зекономити і зупинитися на двох футах з п'ятьма шилінгами (він великий любитель поїсти), тож так і зробив.
Другий сніданок подали, щойно вони відійшли від Ширнеса. Він не був настільки голодним, як, йому здавалося, мав би бути, тому задовольнився шматком вареної яловичини та полуницями з вершками. По обіді, коли він розмірковував над однією важливою справою, йому раптом здалося, що окрім шматка вареної яловичини він уже кілька тижнів нічого не їв, а через деякий час до нього прийшла думка, що на полуницях з вершками він живе вже роками.
Ні яловичина, ні полуниці з вершками також не виказували свого щастя. Зовсім навпаки.
О шостій повідомили, що обід готовий. Та чомусь це не викликало в нього жодного ентузіазму. Однак він усвідомлював, що там було дещо з того, на що він витратив свої два фунти і п'ять шилінгів, тож, притримуючись за канати та опираючись на все, що потрапляло під руки, він спустився донизу. Щойно він спустився по сходах, його зустрів приємний запах цибулі і гарячої шинки, до якого домішувалися аромати смаженої риби та зелені. Потім з'явився стюард з улесливою посмішкою на устах і запитав:
Що накажете вам подати, сер?
Забери мене звідси, ледве чутно пролунало у відповідь.
Чоловіка швиденько підняли нагору, посадили з підвітряного боку і залишили самого.
Наступних чотири дні він прожив скромним і бездоганним життям, жуючи сухий крекер, який йому приносив офіціант (щодо офіціанта, то не схоже було на те, що він їв лише крекери), і запиваючи його содовою. Проте ближче до суботи мій товариш дещо віджив і попросив, щоб йому принесли слабенького чаю з грінками, а в понеділок він уже наминав курячий бульйон. Він зійшов з корабля у вівторок, і коли той, випускаючи клуби пари, відійшов від причалу, з жалем дивився йому вслід.
От він і поплив, сказав чоловік, поплив з їжею на борту на цілих два фунти, яка належить мені і якої я так і не скуштував.
Він казав, що якби йому дали ще один день, він, напевно, зміг би все надолужити.
От тому я так проти морської подорожі. Ні, все те, про що я розповідав, мене не стосується. Я ніколи не страждав від хитавиці. Я хвилювався за Джорджа. А Джордж казав, що з ним усе буде гаразд, і, напевно, йому навіть сподобалося б, але він застеріг мене і Гарріса, щоб ми навіть не мріяли про це, тому що, на його переконання, ми обов'язково захворіємо, Гарріс сказав, що для нього завжди було таємницею, як людям вдається занедужати на морську хворобу. На його думку, люди просто прикидаються, аби привернути до себе увагу. Він казав, що намагався кілька разів зробити те саме, але йому ніколи не вдавалося.