Двері в Скруджеву контору залишалися відчиненими, щоб він міг наглядати за своїм клерком, який у темній маленькій кімнатці, радше комірчині, переписував папери. У Скруджа в каміні вугілля була дещиця, а в клерка ще менше, здавалося, там жевріє один-єдиний вуглик. Але клерк не міг підкинути вугілля, бо Скрудж тримав коробку з ним у себе в кімнаті, і досить було клеркові зявитися там із лопаткою, як хазяїн починав бурчати, що доведеться йому зі своїм помічником розпрощатися. Тому клерк тугіше обмотав шию білим вовняним шарфом і спробував зігрітися від свічки, але без особливої уяви, тож і тут зазнав невдачі.
Із наступаючим Різдвом, дядечку! Веселих вам свят! почувся життєрадісний вигук. Це був голос Скруджового племінника; той так стрімко увірвався в контору, що Скрудж не встиг відірватися від паперів, як племінник уже стояв біля його столу.
Дурниці! пробурчав Скрудж. Нісенітниця!
Скруджів племінник так розігрівся, бадьоро крокуючи на морозі, що здавалося, він аж пашіє жаром, як грубка. Щоки в нього палали, аж любо поглянути, очі блищали, а з рота валила пара.
Різдво нісенітниця, дядечку? перепитав племінник. Невже я правильно вас зрозумів?
Звісно! сказав Скрудж. Веселого Різдва! А тобі чого веселитися? Які в тебе підстави для веселощів? Може, ти ще недостатньо бідний?
Тоді чого ви такі похмурі, дядечку? весело відізвався племінник. Які у вас підстави бути похмурим? Чи вам здається, що ви ще недостатньо багаті?
Скрудж на це не знайшов адекватної відповіді, а тому повторив свою «дурницю» і знову додав «нісенітниці».
Не бурчіть, дядечку, сказав племінник.
А що мені робити, заперечив Скрудж, якщо я живу серед таких бовдурів, як ти? Веселого Різдва! Та йди ти зі своїм Різдвом! Для таких, як ти, Різдво означає, що настав час сплачувати рахунки, а грошей катма. Час підбивати річний баланс, а в тебе з місяця в місяць жодних прибутків, самі збитки, і хоча віку твого прибуло, та до капіталу не додалося жодного пенні. Якби на це була моя воля, обурено продовжував Скрудж, я б кожного дурня, який бігає і кричить: «Веселого Різдва!» зварив би живцем разом із начинкою для святкового пудинґа і в могилу йому увігнав кілок із гостролисту [1].
Дядечку! заблагав племінник.
Племіннику! відрізав дядечко. Святкуй своє Різдво як знаєш, а мені дозволь святкувати його по-своєму.
Святкувати! вигукнув небіж. Але ж ви його ніяк не святкуєте!
Тоді не заважай мені про нього забути. Багато путнього було тобі від цього Різдва! Багато путнього тобі від нього буде!
Але хіба мало є на світі хороших речей, від яких я не мав нічого путнього, відповідав племінник. Ось хоча б і Різдво. Зате яке благоговіння відчуваєш перед цим священним словом, які благочестиві спогади невідємні від нього... Я завжди чекав цих днів як найкращих у році. Це радісний час дні милосердя, доброти, всепрощення. Це єдині дні у всьому календарі, коли люди, наче за мовчазною згодою, вільно розкривають один перед одним свої серця і бачать у своїх ближніх, навіть у незаможних і знедолених, таких же людей, як і вони самі, що бредуть однією з ними дорогою до могили, а не якихось істот іншої породи, яким личить йти інакшим шляхом. А тому, дядечку, хоча це й правда, що на Різдво у мене ще жодного разу не додалося ні єдиної монетки в кишені, я все одно вірю, що воно приносить мені добро і буде приносити добро. Тож хай живе Різдво!
Клерк у своєму закутку мимоволі заплескав у долоні, але одразу, усвідомивши всю непристойність такої поведінки, схопив коцюбу й кинувся перемішувати вугілля, погасивши останню іскорку в каміні...
Якщо я почую від вас ще один звук, сказав йому Скрудж, ви відсвяткуєте своє Різдво деінде. А ви, сер, звернувся він до небіжа, як я бачу, вправний балакун. Дивуюся, чому ви не в парламенті.
Годі вам гніватися, дядечку! Завітайте до нас завтра на обід.
Скрудж відповів, що він радше завітає до дідька лисого, так і сказав. І ні краплі не збентежившись,
додав іще кілька соковитих словечок.
Але чому? закричав племінник. Чому?
А чому ти оженився? запитав Скрудж.
Закохався, ось чому.
Закохався! пробурчав Скрудж таким тоном, начебто почув чергове несусвітне безглуздя на кшталт «веселого Різдва». То все, до побачення!
Але ж, дядечку, вас і раніше було в гості не допроситися, навіщо ж тепер звертати все на моє одруження?
До побачення! повторив Скрудж.
Та я ж нічого у вас не прошу, мені нічого від вас не потрібно. Чому б нам просто не бути друзями?
До побачення! мовив Скрудж.
Дуже шкода, що ви такі непохитні. Я ж ніколи не сварився з вами, і ніяк не збагну, за що ви на мене сердитеся. І все-таки я спробував зблизитися заради свята. Що ж, мого святкового настрою це не похитне. Бажаю вам веселого Різдва, дядечку.
До побачення! сказав Скрудж.
І щасливого Нового року!
До побачення! повторив Скрудж. І все-таки небіж, залишаючи контору, нічим не виказав своєї досади. Біля дверей він затримався, щоб поздоровити клерка, і хоча той і оклякнув від холоду, проте виявився значно теплішим від Скруджа і сердечно відповідав на вітання.
Ось іще один божевільний! пробурмотів Скрудж, підслухавши клеркову відповідь. Якийсь жалюгідний переписувач, обтяжений дружиною й дітьми, заробляє всього лише пятнадцять шилінґів, а все туди ж просторікує про веселе Різдво! Від таких хоч у Бедлам утікай!