сказки Народные - Индийские народные сказки стр 16.

Які ж дурні ці поміщики та царі! Не знають навіть, на що годиться ріпка!

І він став ще ревніше працювати на своєму полі.

ЖАДІБНІСТЬ ДО ДОБРА НЕ ДОВЕДЕ

А почім твої горіхи?

По чотири ани, відповів той.

А ти часом не знаєш, де є дешевші горіхи?

Он поруч, у сусідній крамничці. Там вони по три ани.

Скнара зрадів і побіг туди, але й там передумав купувати, бо хотілося знайти ще дешевші горіхи. Він довго тинявся по базару, аж поки здибав крамничку, де горіхи продавалися по одній ані.

А скажи-но, друже, мовив скнара до продавця, чи не дають десь тут кокосових горіхів задарма? А то жаль усе-таки витрачати на них свої кровні гроші!

А он, бачиш, на березі моря ростуть кокосові пальми? Іди й рви собі тих горіхів, скільки душа забажає, відповів продавець. От і будуть вони тобі задарма!

Невимовно зрадівши, скнара помчав на берег моря, знайшов найвищу кокосову пальму, заліз на самісінький вершечок і вчепився в найбільший кокосовий горіх. Щосили тягне його до себе, але той тримається міцно: не зірвеш. Скнара напружився й ще раз смикнув горіх до себе. Знову не зірвав, зате зірвався з гілки сам і завис у повітрі, вчепившись у кокосовий горіх.

На щастя, неподалік погонич саме вів слона, і скнара гукнув до нього:

Заради всього святого, врятуй мене! Підведи сюди свого слона, стань йому на спину й зніми мене! Я дам тобі за це аж десять рупій!

Погонич підвів під пальму слона, заліз йому на спину і вже хотів зняти скнару, як слон зненацька рушив з місця. Погонич ухопився за ноги скнари і вони обоє зависли в повітрі над морем.

Благаю тебе, міцніше тримайся, не відпускай горіха! розпачливо гукав погонич. Я тобі дам цілу сотню рупій!

Почувши це, скнара знетямився з радості. «Ого, подумав він, ото матиму грошей! Та це ж сотні й тисячі кокосових горіхів! А я чогось учепився в нещасний один-однісінький горіх! Нащо він мені, та ще й такий нікудишній!»

Подумав так скнара, і пальці його самі собою розтиснулися. Обоє скнара та погонич полетіли вниз і шубовснули в море.

Так вони й потонули, бо жадібність ніколи до добра не доводить.

ХТО ПРО СЕБЕ БАГАТО ДБАЄ

І чого це я так часто нездужаю? Бережу себе як можу, завжди тепло вдягаюся, їм смачно, в негоду з дому не виходжу І все марно! Нема такого дня, щоб я не застудився. То кашляю, то мене лихоманить і трясе, то ще щось Чого б це?

Хто про себе багато дбає, той клопіт має, мудро відповів візир. Як не віриш, я тобі це доведу.

І візир попросив раджу піти з ним за місто.

В полі зустріли вони пастуха. Цілий день той, одягнений сяк-так, пас худобу просто неба, мок під дощем, мучився від спеки й холоду, їв тільки черствий хліб, запиваючи джерельною водою, а ночував у курені з гілок та листя.

От візир і каже раджі:

Бачиш, як живе цей пастух, як він бідує?! А спитай його, чи часто він хворіє.

Раджа послухався ради. Розпитався в пастуха, чи той часто застуджується, чи трясе його й лихоманить, чи ломить у крижах.

Ніщо мене не трясе й не ломить! засміявся пастух. До спеки й холоду я, пане, змалечку звик. Тим-то мене тепер нічого й не бере.

Дуже здивувався володар і каже до візира:

Цей пастух, мабуть, незвичайний чоловік. Він такий здоровий і міцний, що йому не страшні ні спека, ні холод.

Поживемо побачимо, відповів візир.

І запропонував раджі запросити пастуха пожити в них у палаці.

Раджа згодився.

Став пастух жити в царському палаці. Слуги коло нього ходили, як коло малої дитини, добре вдягали, смачно годували, в спеку і в холод не давали виходити на вулицю, пильнували, щоб пастуха не протягло і щоб він не промочив у дощ ніг. Одне слово, очей з нього не спускали.

Так минуло кілька місяців.

Якось візир наказав добре полити кам'яний двір холодною водою й привести пастуха.

Пастуха залишили у дворі на цілий вечір, і він промочив собі ноги. Життя в царському палаці його зманіжило, і він занедужав.

Довго хворів пастух, ледве видужав. Став худий, блідий і змарнілий. Побачив його в палаці раджа і очам своїм не повірив. Йому розповіли, що приключилося з пастухом.

Замислився

раджа. «Промочив ноги й отак перехворів? дивувався він. Невже такий міцний чоловік міг застудитися в мокрому дворі?»

Дозволь тобі нагадати, володарю, сказав візир, що цей чоловік, колишній пастух, кілька місяців жив тут, як справжній раджа. Від холоду й вологи він одвик. Тепер ти й сам бачиш: ніщо не дається даром. Той, хто живе багатим життям, рідко буває здоровий. Зате вбоге, тяжке життя часто дає людині міцне здоров'я. Навряд чи пастух схоче лишатися у нас далі. Ні, він повернеться в поле. За все треба платити, а мати все не можна. Тож доводиться вибирати. В тебе ось багатство й слабість, в нього злидні й здоров'я. Ти боїшся покинути багатство, щоб стати здоровим. То, може, пастух вибере здоров'я?

Так воно й сталося. Пастух знехтував розкішним життям у царському палаці задля тяжкого, проте здорового життя в полі.

ХТО НА ЧУЖЕ ЗАЗІХАЄ

Колись твій батько позичив у мене сто рупій. Він помер, а боргу не віддав. Оддавай тепер гроші ти!

А селянин той жив бідно, від батька йому дістався у спадок тільки клапоть пісної землі, буйвіл та плуг.