Хмельницький усе зрозумів і зблід. Він озирнувся на Тимоша, який сидів поруч зі своїм тезком на низькій, укритій килимами лаві, що тяглася вздовж стіни, та пив каву. Руденький Тиміш морщився, ковтаючи гірке й несмачне пійло, посилено заїдав його східними солодощами, але не міг відмовитися, щоби не образити господаря, який обожнював цю чорну бурду. Зате Тимофій, навпаки, знайшов у каві якийсь особливий, одному йому зрозумілий смак та із задоволенням її пив. Хмельницький дивився на свого хлопчика, і серце його болісно стислося. Він ще такий юний, зовсім хлопчисько! Он як треться біля Красунчика, наче біля старшого брата. І залишити його життя в заставу... Господи! «Якщо я задумав велике, то мушу нічого не щадити для цього: ні своєї гордості, ні свого батьківського серця», подумав Хмельницький.
То хто ж заперечує проти таких доказів відданості? Хіба я можу боятися довірити моєму ханові рідного сина? упоравшись із собою, з усмішкою відповів він Аветику. Якщо це єдиний спосіб переконати хана в щирості моїх намірів, то я готовий піти на це.
Вірмен задоволено всміхнувся. Хмельницький знав, що Аветик служить хану, і здогадувався про те, що він якоюсь мірою є посередником і спостерігачем, а отже, його слова дійдуть до ханських вух. Тому козак почав готуватися до офіційного прийому в ханському палаці.
І офіційний прийом не забарився!
Зовсім інакший вигляд мав розкішний ханський палац у світлі дня, оточений високими стінами з чотирма воротами. Він не був такий монолітний і пишний, як багаті, добре укріплені палаци магнатів. Його легкі, немов повітряні форми, прикрашені квітковим орнаментом, зелень садів і дзюрчання фонтанів тішили око й душу. Він дійсно нагадував райський сад. А тонкий мінарет палацової мечеті, спрямовуючись до неба, здавався свічкою зі світлого воску. Очікуючи аудієнції в Посольському дворику, Тимофій милувався фонтаном. Адже Хмельницький теж узяв його із собою. Сріблясті струмені джерельної води, здіймаючись у височінь і падаючи в мармурову чашу, переливалися блиском і крихітною веселкою, мелодійно струменіли, милуючи слух. Нарешті козаків провели через гарний портал Демир-Капу, прикрашений вирізьбленими на ньому квітами, дубовим листям і східним геометричним орнаментом,
з витонченою аркою над входом, розписаною вітіюватим арабським написом, просто до Зали Дивану.
Тимофій із цікавістю оглядав зал усередині було так само гарно, як і зовні. Стіни вкриті витонченим, мереживним і яскравим розписом, а віконця з кольоровими вітражами. Хан Іслям Ґерай сидів на оббитому золотою парчею широкому троні, який чимось нагадував східний диван. На своєму троні, у розкішному одязі, прикрашеному дорогоцінними каменями, хан здавався соліднішим, ніж у своєму кабінеті, однак його очі так само були сповнені суму й мудрості. Праворуч від хана розмістився калга -султан Кирим Ґерай , а зліва ханський племінник нуреддін -султан Газі Ґерай . Крім цих двох, перших після хана осіб, були присутні візир Сефер-Газі-ага та вся аристократична верхівка країни.
Пішла довга та нудна церемонія поклонів, звертань, вручень подарунків, офіційного викладу місії. Говорив Хмельницький переважно турецькою мовою. Тому Тимофієві залишалося тільки косувати й розглядати татарські обличчя. Слухаючи розмову Хмельницького турецькою мовою, Тимофій помітив, що більшість присутніх усміхається, усміхнувся й сам хан він віддав наказ, і принесли його шаблю. Хмельницький опустився на коліна й, узявши в руки шаблю за рукоять і клинок, урочисто вимовив рідною мовою:
Господь Бог мій, усього живого Творець! Той, Хто відає всіма помислами людськими! Клянуся Тобі, хай чого зажадаю, хай якої милості попрошу в ясновельможного хана усе робитиму без підступництва та зради, і якби вийшло що-небудь від мене на шкоду моєму ханові падишаху, то допусти, Господи, щоби цією шаблею була відрубана моя голова!
Тимофій скривився. Утім, чи є інший вихід? Хіба не сам він нещодавно про те говорив! Потім він зненацька почув своє імя. Е, ні, ішлося не про нього, а про Тимоша Хмельниченка. Тимофій швидше здогадався, ніж зрозумів із розмови, що Богдан віддає свого сина ханові заручником. Душа молодого козака сколихнулася обуренням. Та яке ж це треба мати серце, щоби залишити рідного сина татарам у заручники? Однак потім Тимофій замислився а хіба не ризикує Хмельницький тисячами життів чужих синів? Хіба не ставить їхні життя на кон? То чому ж він мусить щадити власного сина, якщо не щадить чужих? І все-таки Тимофій здогадувався, як нелегко зважився Богдан на цей крок. У його серці прокинулася жалість до батька, який змушений пожертвувати сином заради свободи інших людей.
Хан залишився задоволеним і такою клятвою, і таким заручником. Він милостиво протягнув Хмельницькому прикрашену перснями руку на знак своєї особливої довіри та милості козацьке посольство увінчалося успіхом.
Проте все-таки Іслям Ґерай поки не відправляв велике військо з Хмельницьким. Він наказав Тугай-беєві виступати в похід разом із козаками й узяти із собою лише чотири тисячі воїнів. Така допомога була істотною, однак не надмірною. Крім того, цим хан знімав із себе відповідальність перед султаном за, по суті, неузгоджений похід проти Речі Посполитої, у будь-якому разі, завжди можна послатися на свавілля войовничого Тугай-бея. Справа в тому, що перекопський бей був одним із найвпливовіших осіб васального угруповання, яке допікало ханові. Та й не відомо ще, як у козаків діло зладиться, адже поляки можуть жорстоко придушити козацький бунт, то навіщо ризикувати своїми людьми? Утім, Іслям Ґерай розумів, що цілком можлива й удача, тому пообіцяв Хмельницькому згодом надати більшу допомогу.