Щеня! Дурень! закричав Клесінський, схопившись із крісла і стусонувши маленький коштовний столик.
Семен злякано відскочив убік, прийнявши спалах батьківського гніву на себе. Але батько на нього не дивився, а нервово заходив кімнатою, не звертаючи уваги на сина й роздумуючи про те, чим йому загрожує участь родича в козацькому бунті.
Самому Матвієві дуже непогано жилося під владою короля Владислава. Сусіди-католики побоювалися Клесінського через впливові знайомства в польському дворі: в очі вони йому кланялися й висловлювали повагу, ходили в гості та приймали в себе, а позаочі називали схизматиком. Жоден із сусідів-шляхтичів, чи то поляк, чи українець, не смів самовільно порушувати кордони його володінь або без дозволу полювати в лісах Клесінського, не наважувався суперечити йому чи відкрито виявляти свою зневагу. Багатство й авторитетні друзі давали Матвієві можливість високо тримати голову в середовищі дрібної та середньої шляхти. А на пригноблений народ, козаків, на розширення козацьких прав і привілеїв Клесінському було, загалом-то, начхати. Його права та інтереси ніхто ж не зачіпав!
Також, начхати він хотів і на те, у якій церкві молитися, православній чи католицькій. Клесінський не страждав благочестям і побожністю йому було байдуже до релігії, а його стосунки з Богом будувалися за принципом: «Я ставлю свічки й щедро офірую на храм та жебраків, а натомість Ти мене прощаєш і оберігаєш». Хоча він і відвідував богослужіння, якщо мав на те бажання. Проте Матвій Клесінський був далеко недурним, якщо відчув у цьому новому бунті загрозу і для себе.
Свої юність та молодість Матвій бурхливо провів у війнах та походах і уславився гарячою головою та дамським угодником не одна зрубана татарська, а часом і польська голова скотилася до його ніг, не одна красуня пролила гіркі сльози за молодим Матвієм. Але з віком колишній козацький полковник помудрішав, збайдужів до таких пригод, його вже не приваблювали ані жорстокі битви, ані гарненькі личка. Для нього стало важливіше зміцнити власне становище й добробут.
А тепер Клесінський опинився на роздоріжжі: якщо Тимофій долучився до повстання, яке, найімовірніше, буде жорстоко придушене, то він, Матвій, утратить усе, чого досяг. Ніхто не пробачить участі одного з Клесінських у бунті проти Речі Посполитої. Однак була ймовірність і того, що козаки здобудуть перемогу, і в такому разі він може проґавити свої вигоди! Матвій знав, яка це грізна, неприборкана сила козацтво. «Гаразд! Ще поки нічого незрозуміло! Може, Тимофієві вистачить розуму не брати участі в цьому свавіллі. Хоча, з іншого боку, цей дурень неодмінно полізе він же, бачте, лицар, захисник віри! А насправді звичайний злодій і розбійник! Теж мені лицарство: грабувати бусурман і комарів собою годувати у дніпровських плавнях! Подивимося, що далі буде, а поки, мабуть, треба деяких заходів вжити!» роздумував Матвій.
Батьку! несміливо покликав його син. Він уважно спостерігав за обличчям батька, намагаючись зрозуміти, про що той так зосереджено розмірковує й чи не загрожує це йому, Семену, яким-небудь покаранням.
Ти ще тут? вийшов зі своєї задуми Клесінський. Іди до лазні, вимийся та вдягнися пристойно. У нас тепер тут панянка живе. Тож не ганьби мене перед нею!
Чого? витріщив очі Семен. Що ще за панночка?
Наречена твого дядька! Вона сиротою залишилася й діватися їй було нікуди, от Тимофій восени і привіз її сюди жити, ненадовго відклавши весілля, безсоромно збрехав Матвій, бо не збирався посвячувати сина в усі подробиці історії Орисі. Тепер зрозуміло, чому він його відклав, весіллячко це! Іди, поки вона не зявилася й не побачила твоє убозтво!
Семен здивовано підібгав губи і, роздумуючи над новиною, потопав у лазню, попередньо заскочивши до льоху, де хильнув чарочку витриманого меду. «Краще за Одарку ніхто не робить наливки!» подумав хлопець, запиваючи мед домашньою вишневою наливкою.
Уже настав час вечеряти, коли Семен, привівши себе до ладу, увійшов у їдальню. Тут він застав свого молодшого брата й Орисю, які сиділи поряд і про щось мило розмовляли. Семен уважно оглянув дівчину з голови до ніг. «А в дядька гарний смак! Вродлива
панянка, нічого не скажеш!» подумав Семен, уклонившись їй.
Орисю, це мій брат, Семен. Він служить... Михайлик почав було відрекомендовувати середнього сина пана Матвія, але той його перебив.
Уже не служу. Тепер я житиму тут. А чому Орися? запитав Семен, прагнучи відвернути увагу і брата й Орисі від причин того, чому він залишив свою службу.
Моє повне імя Ірина, з усмішкою відповіла дівчина. Але Орисею мене називали із самого дитинства. І я вже звикла до цього імені та завжди ним називаюся.
Зрозуміло, байдуже сказав Семен.
Молоді люди дочекалися пана Матвія й почали вечеряти. Вечеря проходила в мовчанні: Семен досадував, що до столу подали так мало хмільного, Михайлик узагалі завжди мовчав, Орися думала про свій візит до церкви, а Матвій обмірковував почуту від сина новину.
«Невже все-таки Тимофій уплутався в цю справу? роздумував він. Найімовірніше, так. Інакше як пояснити його відсутність? Навіть наречену свою кинув! Цікаво, а Орися знає про це? Сказав він їй чи ні? думав Клесінський, без апетиту колупаючи виделкою смажену телятину, приправлену ялівцевим соусом. Просто вона так твердо впевнена, що він її не кинув і неодмінно повернеться, що... Господи! Який же я дурень! Дівча знало все, але мовчало, наче риба! Ні, ну що в баб за влада над мужиками, що вони їм усі свої таємниці повіряють?! І який безглуздий я мав вигляд у її очах, коли розпинався про те, що Тимофій її кинув!» і тут він розлютився від усвідомлення того, що видавався повним йолопом у очах Орисі, переконуючи її в непостійності нареченого, коли вона добре знала причину його такої довгої відсутності.