Що в тебе за горе, дитинко? співчутливо запитав він, коли дівчина трохи заспокоїлася.
Сповідай мене, отче! несподівано для самої себе попросила Орися.
Отець Сергій кивнув. Дівчина почала свою гірку сповідь із самого початку, відверто висловлюючи свої думки й почуття та покладаючи на себе всю провину за своє двозначне становище. Щоправда, Орися вкотре змовчала про причини відсутності свого коханого, вирішивши, що цей факт не стосується її гріхів. Жодного разу в очах священика не промайнув осуд. Він вислухав свою парафіянку і, перехрестивши, відпустив їй гріхи.
А хіба на тобі гріх того, що одна людина забула про честь і совість? несподівано сказав їй отець Сергій. Твій гріх лише в тому, що ти пішла проти волі батька й безсоромно втекла з чоловіком. Проте все ж Бог усім нам люблячий Батько, а вже потім суворий Суддя. Він не засудить на муки Своє дитя, котре щиро покаялося. На все воля Божа, і без Його веління навіть лист із дерева не впаде. Так і ти не бійся пана Матвія, адже Бог не залишить тебе й захистить!
Із церкви Орися пішла умиротвореною. Їй справді стало легше. Утім, ні Орися, ні отець Сергій не відали того, що їх підслуховували, Кліщ ретельно виконував наказ свого господаря. Він зумів прокрастися навіть до церкви, де підслухав сповідь дівчини.
А пан Матвій цієї миті, зручно відкинувшись у кріслі, сидів у головній залі. Перед ним, переступаючи з ноги на ногу, стояв його середній син, Семен. Хлопцеві йшов двадцять один рік, він був середнього зросту, світловолосим і світлооким та дуже нагадував своєму батькові його першу кохану дружину. Дійсно, Семен був схожим на матір, однак не так сильно, як його старший брат, Юрій. Дивлячись на сина, Клесінський мимоволі згадав жінку, яку колись дуже кохав і втратив багато років тому. «Ох! Якби мої сини були так само розумними, як їхня покійна мати, мені набагато легше жилося б!» подумав Матвій.
Дійсно, старші сини завдавали йому багато клопоту, особливо середній, Семен. Якщо Юрій був, на думку Клесінського, більш-менш гідним молодим чоловіком, однак не досить спритним, то Семен узагалі дратував його й спричинював чимало прикрощів. Ледачий і недалекий, Семен більше думав про чарку та розваги, ніж про своє місце в житті. Він служив у почті князя Януша Четвертинського. Клесінський прилаштував сина на цю службу для того, щоби той заводив корисні знайомства й почав сам пробивати собі дорогу в житті. Але Семен не виправдав сподівань батька, вів розгульний спосіб життя, і Клесінському неодноразово доводилося сплачувати його борги. Ось і тепер Матвій невдоволено оглядав свого нащадка й добре знав, що той зявився по гроші. Лице сина було припухле, і Клесінський вловив легкий запах дешевої горілки: вочевидь, середній син дуже весело, хоча явно без користі провів час у придорожній корчмі.
Навіщо завітав, синку? Часом не по грошенята? украдливо спитав Матвій.
Так, батьку, не став таїтися Семен. Я дуже багато заборгував.
Так заборгував, що заливав своє горе поганою горілкою в корчмі? Від тебе тхне, наче від хлопа! Свиня! нахмурився Клесінський. Піди, вимийся!
Стривай, батьку! Це ще не все! Мене зі служби вигнали, мужньо зізнався Семен, проте все ж відступив на кілька кроків, аби мати час утекти, якщо батько у гніві схопиться за хлист, що лежав зовсім поруч, на маленькому столику.
Але Матвій лише розсміявся:
Мабуть, князю до живих печінок допік такий недоумок, як ти, що він вирішив тебе позбутися! І не соромно тобі? Що ж, на краще! Розуму ти там однаково не набрався. Від твоєї служби було більше витрат, ніж користі. Отже, тепер житимеш тут, а я почну шукати тобі наречену, чий статок міг би вгамувати твої апетити й марнотратство. Ти сам змушуєш мене це зробити, Семене. Тільки коли розоришся вибачай, я ні грóша тобі не дам.
Семен полегшено зітхнув: у його розумінні одруження було набагато краще, ніж батьківська лють.
Але й це ще не все, батьку! вів далі хлопець.
Що ти ще накоїв? нахмурився Клесінський.
Нічого я більше не накоїв! Пішли чутки, що низові козаки повстануть, готують похід на волость. Коронний гетьман зібрав війська і стоїть нині в Черкасах. А може, уже й виступив на Запоріжжя.
Матвій спохмурнів це була неприємна звістка. Останнім часом він був так зайнятий своїми сердечними справами, що зовсім утратив інтерес до того, що відбувається в королівстві. Клесінський згадав, що має декого в Запоріжжі, хто йому зовсім не байдужий. «А може, уже й байдужий!» подумав Матвій, але зразу ж прогнав геть цю думку.
Козаки вже дуже давно не сміли бунтувати. А хто їх підбиває? сухо запитав Клесінський.
Кажуть, що якийсь Хмельницький,
здається, чигиринський сотник. Він у грудні втік на Низ і там збирає чернь та гультяїв. Вони заміряються вимагати повернення своїх давніх прав та привілеїв і обстоювати православну віру. А хіба тобі дядько Тимофій про це не писав?
Матвія наче блискавкою вдарило: він зіставив щойно почуте, занадто поспішний відїзд молодшого брата на Січ, його довгу відсутність, ухильність, з якою Воловодченко уникав прямої відповіді на його запитання про те, що вони зібралися робити взимку на Низу, і все зрозумів.