Орися старалася не виходити на люди, за винятком приїзду гостей. Пан Лешек теж приїжджав у гості й не один раз. Вочевидь, та сварка, що сталася посеред дороги, була швидко забута двома шляхтичами, і Павловський спокійно відвідував свого сусіда, не соромлячись відчайдушно волочитися за Орисею, чим викликав шалені ревнощі в пана Матвія. Проте заборонити або перешкодити йому Клесінський не міг бракувало ще, аби, окрім челяді, і сусіди знали про його сердечні справи.
Зате за відсутності гостей пан Матвій, знехтувавши пристойністю, не давав дівчині проходу, не соромлячись навіть сина. Тому Орися в теплу погоду часто гуляла на самоті в садочку, який оживав від подиху весни. Там дівчина бродила годинами, іноді навіть не приходила додому обідати. Або ходила до Оксани у бідній землянці знахарки бідолаха почувалася бажаною гостею. Бувало, їхала до панночок Залеських і майже весь день проводила у них у гостях там їй завжди були раді. Але дівчина не знала, що за кожним її кроком пильно стежив Янко Кліщ.
Так минули березень і квітень. Настав травень. А від Тимофія досі не було звісток.
Того сонячного дня, на самому початку травня, пан Матвій стояв серед свого саду, притулившись до розлогого дерева. Було дуже тепло, і квітучі яблуні, на яких трудилися бджілки, поширювали навкруги свій тонкий і пянкий аромат. Поруч сліпучо-білий вишневий цвіт намагався щосили переманити бджілок до себе, змагаючись
своїми чарівними пахощами з рожевуватим яблуневим, і зовсім забував про конкуренцію груш. Квітучий фруктовий сад наповнився життям, немов скинув із себе мари зимових снів, і здавався частинкою небесного раю на цій грішній землі.
Однак перлиною у Волховицях були не сади, а ставок, що поріс лататтям білим із золотою серединкою. Ці квіти Клесінський особливо любив і завжди з нетерпінням чекав тієї пори, коли лілії розквітали. Навіть пишне цвітіння садів не радувало його так, як цвітіння лілій. Дивною людиною був пан Матвій: у ньому вигадливо переплелися жорстокість та гординя, своєрідне благородство та душевна тонкість. Утім, цього погожого дня не аромат квітучих дерев заманив у сад колишнього полковника. Хижі очі Клесінського пильно стежили за тонкою дівочою фігуркою, що ковзала між дерев. Орися, помітивши свого мучителя, привітала його витонченим поклоном. Насторожено дівчина спостерігала, як Матвій підходить до неї, заклавши руки за спину.
Як нині тобі спалося, Орисенько? ласкаво запитав Клесінський, поїдаючи дівчину хтивим поглядом.
Добре, не особливо привітно відповіла дівчина.
А чому гуляєш тут сама, без супроводу?
Та невже мені щось загрожує у твоєму садку, пане полковнику?
«Ніхто і ніщо, крім тебе!» подумала Орися і, прагнучи позбавитися Клесінського, квапливо попрямувала в бік ставка. Але, на її превеликий жаль, Матвій рушив за нею слідом, додержуючи шанобливої відстані, дівчина фізично відчувала на собі його погляд. Дійшовши до ставка, вона зупинилася. «Ну не у воду ж мені пірнати від нього!» подумала Орися, зиркнувши на полковника.
Мовчання було нестерпне для Клесінського йому хотілося чути голос дівчини, говорити з нею, пройтися рука об руку. Але після подій березня стосунки з дівчиною у нього не ладилися, хоча він і робив усе, щоби примиритися з нею: був лагідним, інколи навіть занадто, дарував дорогоцінні дрібнички, прагнув у всьому догодити. А ще Матвія підстьобувало нетерпіння. Спочатку він сподівався, що скоро Орися зовсім зневіриться дочекатися Тимофія, зрозуміє, що він її кинув, і тоді знайде собі розраду в його обіймах. Проте дівчина вперто чекала, і з кожним днем Клесінський розумів, що йому не зламати її натяками на непостійність молодшого брата, бо душа дівчини виявилася твердішою за алмаз. А весна тільки підсилювала нетерпіння і пристрасть пана Матвія. Якщо раніше він ще міг себе якось контролювати, то тепер, цього чудового весняного дня, його непереборно тягло до коханої жінки. Трохи постоявши в мовчанні, він заговорив:
Ти сьогодні щось дуже сумна, Орисю. Може, тобі набридло тут гуляти? Тоді покатаймося верхи.
Лише не з тобою, пане! відповіла Орися і презирливо посміхнулася. Після втечі зник страх перед кіньми, і вона охоче проїхалася б верхи, однак не в компанії Клесінського.
Ти стала зухвалою! Але така ти мені ще більше подобаєшся! усміхнувся Матвій.
Орися нахмурилася й надула губки. Клесінський це помітив і знову всміхнувся. Йому подобалося, як дівчина капризує, так вона нагадувала йому маленьку примхливу дівчинку. «Та вона і є маленька дівчинка!» подумав Матвій, розчулено дивлячись на неї.
Орисю! Серденько моє! він підійшов і взяв її долоню, притиснувши до своїх губ, а дівчина спробувала відняти руку.
Клесінський дивився на її опущені очі з тріпотливими віями, на те, як спалахнуло її обличчя, як під тугим ліфом сукні здіймаються груди, а він памятав, які вони високі і пружні на дотик, від цього спогаду стриманість полковника поступилася місцем його почуттям. Не тямлячи себе від пристрасті, він обхопив тонкий дівочий стан і пригорнув до себе. Орися щосили виривалася, але сильна рука Матвія міцно вхопила її за потилицю. Він жадібно зловив губи дівчини. З наростаючою пристрастю Клесінський усе цілував і цілував кохану жінку, не замислюючись про те, що тут їх можуть побачити не лише челядь, а й сторонні. Та пішли вони всі до біса! Зрештою, він не зобовязаний ні в кого питати дозволу. Тут Орися спробувала кусатися, однак Матвій устиг ухилитися, зі сміхом підняв її за талію, притиснувши до себе так, що голова дівчини опинилася вище від його. Дивлячись на неї знизу вгору, Клесінський заговорив: