його доньку.
Тобі докучають, панно? запитав один із них.
Та це ж Красунчик із Воловодченком. Вони ж свої! І, напевно, до Ониська приїхали, сказав другий, тому що добре знав двох друзів
Ні, вони мені не докучають! усміхнулася красуня Христина. Вони про батька й питали. Ідіть, владно сказала вона джурам, а потім запросила обох молодих козаків: Заходьте до хати, панове, будуть вам і нічліг і вечеря. Я не можу відмовити в гостинності друзям мого батька.
Вочевидь, панночка виявилася не такою вже й гордовитою і зовсім не заперечувала, щоби провести час у компанії двох симпатичних молодих хлопців.
Житло Ониська всередині було таке ж небагате, як і зовні, але дуже чисте. У кутку висіли образи́, і обидва молоді козаки, увійшовши в хату, зняли шапки й побожно тричі перехрестилися. У хаті була лише одна кімната з вибіленою білою піччю, розфарбованою візерунками на манер кахельних плит, тож хлопці здогадалися, що ця краса справа рук чарівної господині. Уздовж стіни стояли деревяні лави, а підлога була земляна.
Христина сама накривала на стіл. Мабуть, Онисько й не думав наймати донечці-красуні кого-небудь для допомоги по господарству навіть наперсниці-нахлібниці дівчина не мала. І було незвично бачити в бідній хатині ошатну панну, яка виставляла простий глиняний посуд з їжею на стіл, покритий скатертиною із грубого полотна. Марко крадькома поглядав на господиню чарівність дівчини вабила його. Перш він мало звертав увагу на дівчат, але врода доньки Ониська вразила його.
Розпитавши двох друзів про здоровя братів, панночка запросила їх до столу. З усмішкою дивилася Христина на те, як обидва гості з величезним апетитом їдять пироги з рибою, яйцями та цибулею. Крім того, до столу Христина подала зайця, запеченого на польський манер у сметані, варений горох та ароматні гречані пампушки, смажені степові перепілки, а з напоїв мед та горілку. Вочевидь, таку багату і смачну вечерю дівчина готувала для батька.
Недарма існує приказка: «Запорожці, як діти, хоч скільки дай, усе зїдять», не витримала чарівна господиня, з усмішкою поглядаючи, як гості накинулися на пироги. Невже так зголодніли в дорозі? Чи вас на Січі зовсім не годують?
Та ні, чому ж! знітився Марко ще дівчина подумає, що вони з Тимофієм ненажери. Там ми їмо просту їжу, не таку, як у тебе, панно, але в достатку.
А що ви їсте? поцікавилася Христина, помітивши його засмучення й вирішивши трохи подражнити хлопця.
Здебільшого соломаху , рибну юшку, тетерю , каші різні, мясо, дичину, невигадливо відповів молодий козак, не звертаючи уваги, що відповідає не зовсім дотепно. Повір нам, панно, ми не голодуємо. Просто таких смачних пирогів уже давно не їли. Ось нас і за вуха не відтягнеш. У нас там пирогів не печуть, одні загреби в золі запікають.
Ти лестиш мені, пане! розсміялась дівчина на таку простодушну відповідь. Із чемності хвалиш мою печеню. Я ж так собі кухарка.
Нічого я не лещу! ще більш засоромився Марко, тому що невимушено базікати та жартувати з дівчатами не вмів і тепер зрозумів, що потрапив у скрутне становище. Я завжди правду говорю! Смачно ж! То чому б не зїсти? Такі самі пироги моя матір пече.
Та пан жартує, якщо так високо цінить мої пиріжки, Христина вирішила остаточно доконати молодого козака, її очі весело заблищали. Куди ж мені пекти пироги так, як пече їх вельможна пані, твоя матінка.
Але ж я правду кажу! не заспокоювався Марко. Але тут Тимофій наступив під столом йому на ногу, натякаючи: стули пельку та жуй, мовчки та побільше.
За столом Тимофій перевершив себе в гострослівї, а Христина зовсім не засмучувалася тим, що сама в домі приймає двох молодих чоловіків. Користуючись відсутністю старших, які стали б на заваді вільному спілкуванню молоді, Красунчик дотепно жартував, барвисто розповідав Христині про козацькі походи, цитував вірші римських поетів, до яких панночка була дуже охоча, оскільки вільно говорила латиною. Таке було зовсім не дивно, адже багато панянок не лінувалися здобувати освіту й часом не поступалися в цьому чоловікам, які більшою своєю частиною теж мали гарну освіту. І ця обставина вельми вражала багатьох іноземних мандрівників, які мали честь відвідати Україну та Польщу.
Марко не мав змоги здобути таку блискучу освіту, як Тимофій. Його бабуся вважала книжну науку надто згубною і шкідливою для здоровя дитини. Тому, дізнавшись, що батьки мають намір віддати улюбленого онука на навчання, учинила такий бурхливий опір, що Маркові довелося вдовольнитися малим
він умів читати, писати й рахувати. Тому хлопець тихо і скромно сидів за столом, мало що розуміючи з розмови своїх співтрапезників. Утім, він не переймався незнанням латини. Адже недостатня освіченість не заважала йому ласувати найкращою вечерею, яку лише можна було приготувати посеред Дикого Поля.