Мати Божа! вигукнув Яцек, який нарешті дібрав. Отже, він обдурив твою матінку, пане Марку! Ні, ну який негідник! Та і я теж добрий! Розпустив язика, наче пліткарка на базарі, і тріпаю ним! Але я ж не знав, що все так!
Правильно ти зробив, що все розповів, пане Кражевський. Я не ображаюся на тебе за це, сказав Марко й вийшов із намету.
У наметі зависло мовчання. Яцек сидів засмучений йому стало шкода Воловодченка. Тимофій і Максим мовчали.
Максимко, нарешті сказав Тимофій, Яцек наш добрий приятель. Будь ласка, нагодуй його. А то сам я не можу.
Ну, якщо щирий приятель, то ходімо зі мною, пане ляху! Пошукаємо чого-небудь тобі зжерти! сказав Максим і повів Яцека з намету.
Залишившись на самоті, Тимофій обдумував почуті новини. Йому було дуже шкода Марка, на якого за два дні звалилося страшне горе і смерть батька, і ганьба матері. Потім його думки повернулися до Орисі та брата листи він їм написав, але ж не знав, що тепер буде далі. Куди потім рушить козацьке військо? Як би викроїти час і зїздити додому хоч ненадовго, щоби побачити кохану? Ось уже скільки місяців вони не бачилися одне з одним! Написав Тимофій і про те, щоби Матвій ставав на їхній бік. «Цікаво, а чому брат мені досі жодного рядка не написав? Уже понад півроку минуло, він же міг надіслати кого-небудь із листом? Що сталося останнім часом із Матвієм? Чому він став таким потайливим? подумав Тимофій. Що ж! Дочекаюся від нього відповіді, а там видно буде».
Увечері четверо молодих людей сиділи в наметі. Полотнища були відкинуті, і в нього вливався теплий травневий вечір та гомін козацького табору. За наказом гетьмана, після подячного молебню на честь перемоги, козакам було виставлено двадцять пять бочок із горілкою, а старшина і знатні татари були запрошені на урочистий обід. Туди запрошували і обох друзів на знак особливої прихильності гетьмана, але обидва чемно відмовилися. Тимофій лежав хворий і не міг піти, Маркові одному йти туди зовсім не хотілося, а Максимко зволів провести вечір із тими, хто був ближче йому за віком. Молоді козаки слухали Яцека, який докладно розповідав про все, що відбувалося в польському таборі із самого початку весни.
Nihil possumus contra veritatem ми самі винні у своїй поразці, на закінчення сказав Кражевський без особливого жалю. У нас процвітав страшний безлад появу кожного нового шляхтича із загоном святкували так весело й шумно, немов не воювати йдемо, а на веселе свято. Русини провозили повз нашого війська провіант для вас, а ми на це й уваги не звертали. Гетьмани постійно сварилися між собою. Калиновський був нерозважливо відважним, а Потоцький більше в чарку заглядав і, незважаючи на поважний вік, більше увивався за гарними жіночками, ніж про ратні справи і благо Вітчизни думав. Та й потім, за його наказом такі звірства творили, що багато хто замислився: чи вже не спіткало гетьмана delirium furens?! Нас погубили власна жорстокість, пиха й презирство до своїх супротивників.
Manifestum non eget probatione , задумливо промовив Тимофій, забуваючи, що не всі присутні володіють латиною так вільно, як він і Кражевський. Що ти думаєш тепер робити, пане Яцеку?
Знову воювати проти нас підеш? зі свого боку запитав Максим.
Ой, не знаю ще! Не замислювався про своє майбутнє, зітхнув Кражевський. Я дивом уцілів і дивом від неволі врятувався, завдяки тобі, пане Марку! Але воювати я точно більше не піду немає за що! Не варто битися за тих, хто сам зі своєї дурості й жорстокості накликав на себе біду!
Тимофій замислився, а потім весело усміхнувся.
А ти поїдь до Польщі, до панни Басі! Розкажеш їй, що Орися жива і здорова. Ось тобі й привід до неї поїхати. А ще не проґав свій шанс Орися часто мені говорила, що її сестра не така вже й байдужа до тебе, частенько про тебе добре говорила. Коли над вами не стоятиме Голуб, то справа швидше піде! підморгнув йому Тимофій.
Яцек зніяковів, та й розвеселий Максимко не забув відпустити декілька двозначних жартів щодо цього.
Наступного ранку Яцек Кражевський тепло розпрощався з Марком і Тимофієм, які забезпечили його конем
і грошима. Варто лише сказати, що Яцек швидко й без пригод дістався околиць Любліна, знайшов Басю і благополучно одружився з нею. Після страшної звістки про повний розгром польської армії дівчина була надзвичайно рада бачити його живим; а почувши, що її сестра, виявляється, теж жива та ще й вийде заміж за коханого чоловіка, Баська була такою щасливою, що не змогла відмовити Яцеку. Та вона особливо й не шукала причин для відмови! А той, зі свого боку, ніколи не змусив її пошкодувати про таке заміжжя.
Війська козаків і татар стояли табором на Росі ще кілька днів. Воювати було ні з ким, тому козаки й татари спокійно ділили здобич. А видобуток цього разу був багатий шляхта любила воювати в розкоші й комфорті. Кожен козак роздобув собі коня, отримав дорогу зброю та обладунки, кінську збрую та одяг. Сам гетьман відправив до Чигирина тринадцять возів з усяким добром.