Гольт замовк. «Також і з цим упорався!» промайнуло ще в голові. Немов крізь туман, він бачив звернені до нього погляди товаришів по класу і вчителя, що схилився над кафедрою. Маас аж рота роззявив від здивування, якось смішно звисала нижня щелепа.
засвідчити те, що я бачив, для протоколу, закінчив Гольт і впав на підлогу.
Петер Візе побіг до шкільного сторожа. Рутшер, заїкаючись, пробелькотів:
Він ще в-вранці, коли ми йшли до школи, був якийсь д-дивний!
Маас нахилився над Гольтом.
Це скарлатина!.. сказав він.
Вольцов відсторонив його вбік.
Незабаром підїхала санітарна машина.
2
Перші дні Гольт, майже непритомний, лежав у жару, потім почав швидко переборювати кволість і видужувати. Незабаром до нього знову повернулись сили, і тепер необхідність ще довго перебувати в лікарні гнітила йогоХотілося скоріше вибратись на волю. На виклик сестер Денгельман приїжджала його мати. Вона обійшла всіх лікарів, роздала сестрам та сиділкам щедрі чайові і поїхала, навіть не побачившись із сином. Та це його анітрохи не засмучувало.
Зате відвідини Вольцова були для нього великою радістю. Вольцов приносив вісті з навколишнього світу. Після того як заслаб Гольт, гімназію закрили на цілих два тижні, і це такою ж мірою, як і сміливий виступ проти Мааса, зробило Гольта популярним серед гімназистів. Він став героєм дня. Вольцов уже не заздрив йому і ладен був розділити з ним свою славу. Коли нарешті спала температура, Гольт, зачувши з саду свист друга, щоразу зіскакував з ліжка і підбігав до вікна.
Ну, як ти себе почуваєш? запитував Вольцов.
Та, власне
кажучи, я вже здоровий Але тепер повинно початись лущення, і мені призначили гарячі ванни.
Ти ж тут не залежуйся, скоріше виходь, сказав Вольцов.
Ніхто з учнів більше не захворів, і тому в гімназії вчора знову розпочались заняття.
Страшенна нудьга, поскаржився Вольцов. Ось вийдеш звідси, ми неодмінно щось придумаємо
Та я вже й сам міркував над цим Щось пригодницьке!
Пригоди пусте! рішуче заявив Вольцов. Карл Май і рівні там нісенітниці все брехня. Єдине, що справді заслуговує на увагу, це війна!
А що нового чути про мобілізацію в зенітну артилерію?
Ще в цьому році, можливо, вже восени, нас візьмуть.
Ця перспектива враз відбила у Гольта будь-яке бажання вчитися. «Якщо мені поталанить, подумав він, то не треба буде повертатись у гімназію»
Після лікарні мені повинні дати два тижні відпустки, мовив він, а там уже й літні канікули Просто чудово! Коли згадаю про Мааса
Маас справжній сатана, перебив Вольцов. Засунувши руки у кишені і широко розставивши ноги, він стояв на клумбі, а під його чобітьми потріскували стебла ніжних троянд та гвоздик. Знаєш, що сказав Маас? Твоя скарлатина це, мовляв, хитрий трюк, аби уникнути покарання. Але тут Гомулка підвівся і каже: «Такий трюк не кожний зуміє втнути, пане асистент!» Маас його відразу ж запроторив на дві години в карцер.
Іншим разом Вольцов привів з собою маленького Петера Візе. Він підсадив його через мур, а той, незграбно перелазячи, розідрав собі штани.
Коли одужаєш, я гратиму тобі все, що тільки захочеш.
Через день він передав Гольтові книжки.
Гольт завжди багато читав, а в ці дні, лежачи в ліжку і з нетерпінням чекаючи, коли його випишуть, він, не перебираючи, буквально поглинав усе, що приносили йому з лікарняної бібліотеки. Тут були і його улюблені книжки: Стівенсон, Джек Лондон, Карл Май, «Повісті з життя індійців» Фріца Штейбена. їх він перечитував уже другий або третій раз. Тут потрапили йому під руку «Прикордонники» Гагерна, «Вибрані твори Ніцше» видавництва «Польова пошта», «Аve Єва» Ганса Йоста і, звичайно, різноманітні воєнні романи і повісті. Книг про війну тут було найбільше, починаючи від «Подвигів підводника Віддігена» і кінчаючи такими, як «Семеро під Верденом», не кажучи вже про «Гай 125», «Вогонь і кров» та «Під час сталевої бурі» Ернста Юнгера, а також творів Беймельбурга, Цеберлейна, Етіггофера і інших. А тепер він накинувся на книжки, які передав йому Петер Візе. Це були «Новели» Шторма і збірник «Казок романтиків».
Лежачи в постелі, Гольт думав про героїв перечитаних книг. Він немов бачив їх перед собою живих: Елізабет, дочку лялькаря Лізай і чорняву Ренату з хутора «От якби познайомитись з такою дівчиною», несміливо мріяв Гольт. Вольцов зневажав дівчат. Він говорив, що кохання почуття не гідне чоловіків. А Гольт завжди поєднував несумісне: в його уяві персонажі з «Пісні про Нібелунгів» або «Повісті про плащ короля Лауріна» перепліталися з ватажками індійських племен, хоробрими ковбоями і постатями солдат у захисних шинелях, зливалися в єдиний ідеальний образ героя. На сповненому цікавих пригод життєвому шляху цього героя зустрічались і страшні казкові дракони, і привабливі дівчата з новел Шторма; як і Карл Моор , він фанатично боровся за справедливість А тепер Гольт читав повість Новаліса про закоханих, які сховалися між скель у печері від грому та блискавки і «зєднались навіки в першому поцілунку».
«Перший поцілунок А який-то він буває?»
Гольт зростав єдиною дитиною в сімї. Не по літах розвинутий, він був то по-дитячому пустотливий, то серйозний і задумливий. Рано пробуджені статеві інстинкти викликали в ньому пристрасні бажання і мрійливість. Його дедалі більше вабили дівчата, але, не знаходячи в них особливої таємниці, Гольт оточував їх ореолом загадковості, дивився на все просте і природне немов крізь якийсь міфічний туман, котрий, як і в більшості прочитаних ним книжок, затьмарював справжнє уявлення про життя. Ганс Йост, наприклад, пише, що жінка покликана бути творцем життєдайної крові. В книгах Гольт читав про «вічне євангеліє жінок», про «загадковий міф статі», читав і думав. А відповісти на такі питання могло лише саме життя. Гольт згорав від нетерпіння скоріше пізнати всі таємниці, він прагнув пригод і подвигів.