КНИГА ПЕРША
ПРЕЛЮДІЯ
1
В навстіж розчинені вікна щедро лилося сонячне світло. Кінець травня 1943 року був сухий і жаркий чудова днина для купання. Річка, що недалеко від містечка з шумом виривалася з міжгіря, вабила зеленими берегами більше, ніж отой цегляний будинок гімназії з його задушливими класами.
«Математика, історія, ботаніка, зоологія, перебирав у памяті Гольт. Потім ще два уроки Мааса, асистента Мааса латинська і англійська мови. Переклад з Лівія треба буде списати у Візе під час великої перерви. А якщо мене викличе Ціккель-Меме, тоді я пропав» Тупий біль, що засів десь у мозку, поступово проходив. Тепер Гольт пригадав уночі він бачив хвилюючі й страшні сни: то перед ним зявлялася у своїй барвистій, мов у циганочки, спідниці Марія Крюгер, а потім він ніби бився з Вольцовом.
«Я, мабуть, хворий, подумав Гольт, роблячи перед розчиненим вікном фіззарядку і після третього присідання відчувши, що в нього паморочиться голова. Не піду до гімназії, мені й справді погано, проваляюся день у ліжку. Ні! Не можна! Якщо мене сьогодні не буде в гімназії, всі вирішать, що злякався Вольцова». Від цієї думки на душі стало ще гірше. Вчора він знову посварився з Вольцовом. Між ними щодня бувають сутички, а сьогодні вже не обійдеться без справжньої бійки. Гольт нікого не боявся в класі, але супроти Вольцова не мав жодного шансу, і це гнітило його душу. Бо так уже в світі ведеться ще з часів Гомера: непереможному герою прощають навіть чванство, а з битого хвалька тільки насміхаються.
«А шкода, скрушно думав Гольт. Знехотя умиваючись холодною водою і мерзлякувато здригаючись, він поглядав у дзеркало. Дуже шкода! Якби ми з Вольцовом були друзями, то верховодили б усією гімназією, адже допризовників забрали в армію і тепер наш клас найстарший».
Гольт досуха витерся рушником. Помацав щоки і верхню
губу. Як на лихо, і борода не поспішає рости. Він уже й голився лише заради того, щоб підтримувати свій престиж. Подумати тільки: вже шістнадцять з половиною років і майже ніяких ознак бороди. Зовсім гладенька шкіра. Просто ганьба! Тому й не дивно, що він не наважується підійти до Марії Крюгер, коли та, мов кішка, вештається біля купалень. Проте недавно Гольт точно памятає Марія обпалила його якимось загадковим поглядом А підборіддя вже таки добре дряпає.
Зріст метр сімдесят пять, вага шістдесят сім кілограмів, в плечах, правда, трохи вузькуватий, але мускулистий; та поряд з Вольцовом, який має цілих метр вісімдесят вісім і важить добрих девяносто кілограмів, Гольт здається справжнім хлопчиськом. Він знову глянув на себе в дзеркало темноокий чорнявий юнак, над лобом хвацько кучерявиться непокірний чуб. Гольт причесався, одягся. Голова вже перестала боліти, тільки на лоб щось ніби тиснуло. І ковтати важко, в роті пересохло.
У Вольцова вже здавна слава першого забіяки в гімназії, через нього двічі збиралась педагогічна рада, а на третій його не виключили тільки завдяки втручанню дядька генерала. «А я, дурень, ще новачок у класі, не встиг прийти, як уже змагаюсь з ним за першість, і це замість того, щоб подружитися! Оце був би приятель Гільберт Вольцов! Справжній друг, як Гаген фон Троньє , Віннетоу або Роллер !»
Нарешті Гольт зібрався, засунув у портфель кілька книжок і побіг східцями вниз.
Будинок належав сестрам Євлалії та Вероніці Денгельман, власне кажучи, їхній вісімдесятирічній матері, яка через старечу недоумкуватість жила під опікою дочок. Старшій було пятдесят два роки, а молодшій сорок шість. Сестри утримували пансіон «Житло і харч для одинаків». З Голь-том тут панькались, бо мати його щедро платила: вона завжди балувала сина. В пансіоні він жив уже два місяці і весь цей час тиранив обох хазяйок.
Зійшовши на перший поверх, Гольт гукнув, щоб йому подали каву. Вероніка Денгельман, молодша з сестер, поставила перед ним чашку і тарілку з бутербродами. Обличчя її було густо намащене кремом, волосся накручене на бігуді.
Доброго ранку! привіталася жінка.
Гольт не відповів. «Я хворий, вдруге промайнула в нього думка. Зараз вона почне своє «поспішайте» Ковтати так боляче, ніби в горлі рана».
Поспішайте, сказала фрейлейн Денгельман, ви запізнитесь, і нам знову дорікатимуть.
Гольт відсунув тарілку з бутербродами. На дверях, кутаючись у злинялий халат, зявилась Євлалія. «З обличчя справжня тобі овечка, подумав Гольт. А Вероніка дуже нагадує місяць уповні».
Вам уже давно пора до школи, втрутилась тепер і Євлалія. Скоро сім
Він кинув на неї сердитий погляд. «Коли вже так трапиться, що Вольцов мене переможе, міркував Гольт, то, аби відновити повагу класу до себе, я утну щось надзвичайне. Найкраще, мабуть, на уроці Мааса, нашого класного керівника! Я уже всім учителям добре допік: і тому Меме-Ціккелю, і Шенеру, і Груберові всім Тоді Цемцький не кидатиме вїдливо: «Мааса ти боїшся» У Мааса на уроках ніхто не наважується пустувати, навіть Вольцов. Але я бував у бувальцях. Викину коника Маасу і відразу ж стану героєм дня. Ось, наприклад, викличе мене Маас відповідати, а я мовчатиму ніби води в рот набрав. Він, звичайно, захоче мене покарати, а я витягну з кишені довідку від лікаря про те, що я з учорашнього дня глухонімий. От тільки де взяти таку довідку? Або почну відповідати і тут удам, що не можу розкрити рота: судорогою звело щелепи. З горла вириватиметься тільки якесь безпорадне белькотання, і клас, звичайно, шаленітиме від реготу. А коли Маас уже розлютиться до нестями, хтось із хлопців, за домовленням, підійде і дасть мені ляпаса. І щелепи відразу ж стануть на місце. Нехай тоді Маас спробує довести що було в дійсності! Це чудова ідея! Або може, пошити Мааса в дурні його ж безглуздими, довгими, заплутаними реченнями?