Вона відвернулася й пішла вниз по вулиці, ніби жінка, якій було шістдесят пять замість двадцяти семи. Я стояв і дивився їй услід. Перед тим як вона дійшла до рогу, я викрикнув це знову. Це була єдина річ, яку я не хотів лишити непоміченою; вона застрягла у моєму горлі подібно курячій кістці.
Я врятував тобі життя!
Вона зупинилася на розі і повернулася до мене. З її лиця усе ще не зійшла та жахлива посмішка.
Ні, сказала вона. Тобі це не вдалося.
По тому вона завернула за ріг. З тих пір я її не бачив, хоча припускаю, що ще матиму таку нагоду. Як мовиться, побачу її у суді.
Пройшовши квартал, я знайшов крамничку і купив пачку «Мальборо». Коли повернувся до рогу Медісон і Пятдесят третьої, Пятдесят третя була перепинена синіми турнікетами, якими користуються поліцаї, щоб відмежувати маршрути маніфестацій і місця злочинів. Хоча звідси мені все було видно. Просто як на долоні. Я сів на бордюр, запалив сигарету і спостерігав за розвитком подій. Прибуло з півдюжини швидких допомог можна сказати стояла какофонія їхніх сирен. Кухаря ввіпхнули у першу, безтямного, але, очевидно, живого. За його появою перед шанувальниками з Пятдесят третьої вулиці прослідував похоронний чувал на ношах Гумбольдт. Міцно привязаний до нош, наступним появився Гай; доки його запихали до санітарної машини крізь задні двері, він дико озирався навколо себе. Мені здалося, що на якусь мить його очі зустрілися з моїми, але те, мабуть, мені примарилося.
Коли санітарна машина з Гаєм рушила й прокотилася крізь щілину в барикаді турнікетів, яку охороняли двоє одягнених у форму поліцаїв, я кинув припалену сигарету до смітниці. Не пережив же я оцей день тільки для того, щоб знову почати убивати себе нікотином, вирішив я.
Я подивився услід відїжджаючій санітарній машині і спробував уявити район, де живе чоловік, подібний метрдотелю, Квінс, або Бруклін, або, можливо, навіть Рей, або Мамаронек. Спробував уявити, як могла б виглядати його власна їдальня, які картини могли б висіти на стінах. Мені забракло уяви, але виявилося, що з певною фантазією я міг уявити його спальню, хоча ділив він її з якоюсь там жінкою чи ні, не знаю. Я бачив, як перед самим світанком,
коли у чорному небесному склепінні висить місяць подібно оку мерця з однією опалою повікою, Гай лежить із розплющеними очима, але зовсім непорушно; я міг уявити, як він лежить там і наслуховує безперервну й монотонну гавкотню сусідського собаки, що триває і триває, аж доки звук стає схожий на срібний цвях, що простромлює кожну клітину його мозку. Я уявив, як він лежить біля умурованої у стіну шафи, заповненої смокінгами в пластикових мішках із хімчистки. Я бачив, як вони висять там подібно страченим злодіям. Цікаво, чи хоч дружина у нього була? Коли так, то чи він убив її перед виходом на роботу? Я подумав про краплю на його сорочці і вирішив, що це цілком вірогідно. Я також думав про собаку сусіди, який не міг заткнутися. І про сімейство сусіди.
Але головним чином я думав власне про Гая, який безсонно пролежував усі ті самі ночі, коли безсонним лежав і я, слухаючи гавкіт сусідського собаки за стіною або десь на вулиці, в той час як я слухав сирени й гуркіт вантажівок, що прямували до осередку міста. Я уявляв, як він лежить там і вдивляється у відблиски місяця стелі. Згадав про той крик Іііііііііі!.. , що накопичувався у його голові, подібно газу в закритій кімнаті.
Іііііі!.. сказав я, тільки щоб послухати, як воно звучало. Я кинув пачку «Мальборо» у стічний жолоб і, сидячи там, на бордюрі, почав затято чавити її ногою. Ііііііііііі!.. Ііііііііііііі!.. Ііііііііііііі!..
Один із поліцаїв, що стояв за турнікетом, озирнувся у мій бік.
Гей, старий, чи не перестав би ти надокучати, мов чиряк у гузні? кинув він звідти. Ми маємо тут халепу на карку, розумієш?
Звісно, що маєте, думав я. А хто ні? Усі ми її маємо.
Хоча я нічого не відповів, але топтати пачку сигарет перестав так чи інакше, вона вже була доволі-таки розтрощена і завивати припинив. Проте виття те дзвеніло у моїх вухах і далі. Чому б і ні? У ньому стільки ж глузду, як і у чому завгодно.
Ііііііііііііі!..
Ііііііііііііі!..
Іііііііііііі!..