Що то за мова? запитав я її.
Хрюкавиця, відказала вона, і я від реготу аж за живіт ухопився.
Коли я перевів погляд зі столу на жінку, яку бачив ззовні, ця думка знов
повернулася до мене, тепер я був майже упевнений, що то була Діана і мені знову довелося непомітно кусати собі губу. У результаті імя Гумбольдта я процідив так, ніби чхнув із затуленим носом.
Крута, вицвіла брова метрдотеля похмуро зібгалася. Його очі свердликами втупилися в мої. Коли я підходив до столу, мені здалося, що вони коричневого кольору, але тепер вони виглядали чорними.
Пардон, сер? мовив він. Це пролунало подібно Пердун, сир, а весь вид говорив: «А не пішов би ти, Джеку» Його довгі пальці, настільки ж вицвілі, як і його брови, нагадували пальці класичного піаніста нервово барабанили по палітурці з меню. З-поміж них, гойдаючись туди-сюди, стирчала китичка, подібно пожованій закладці.
Гумбольдт, сказав я. Замовлено на чотири особи. Я усвідомив, що не можу відірвати очей від його краватки-метелика, настільки скособоченої, що ліве крильце її майже лоскотало йому щелепу, і від тієї краплі на його сніжно-білій сорочці уніформи. Тепер, коли я був ближче, це не нагадувало ні соус, ні желе; це нагадувало напіввисхлу
я говорю не більше, ніж я думав про метрдотеля із плямкою на сорочці, бажаючи хутчій покінчити з рукостисканням, щоб повернутися до симпатичної гарненької блондинки з лицем кольору рожевої троянди, блідо-рожевими вустами й елегантною стрункою фігурою. Жінка, що не дуже давно пристрасно шепотіла мені на вухо: «Люби мене, люби мене, люби мене», міцно вчепившись у мої сідниці, немов за ручки гімнастичного коня.
Де містер Рінг? оглядаючись навколо себе, запитав Гумбольдт (трохи театрально, як на мене).
Містер Рінг зараз на півдорозі до Лонг-Айленда. Його мати впала зі східців і зламала собі стегно.
Ну, просто чудово, сказав Гумбольдт. Він узяв зі столу склянку з наполовину випитим мартіні, що стояла перед ним, і дудлив, аж доки маслина, наштрикнута на зубочистку, не застряла йому між губами. Він виплюнув її назад, потім поставив порожню склянку і поглянув на мене. Бюся об заклад, що можу вгадати, що він вам сказав.
Я це почув, але не звернув ніякої уваги. На даний час Гумбольдт був настільки важливим, як і незначний статичний розряд на хвилі радіопрограми, яку ти хочеш послухати. Замість цього я глипнув на Діану. Було справді дивовижно, як вона виглядала: шикарніше й привабливіше, ніж раніше. Начебто всього-на-всього після двох тижнів розлуки і перебуваючи з Ерні й Ді Ді Кослоу в Паунд Рідж, вона навчилася чомусь такому, чого я так ніколи і не взнаю.
Як ти, Стіве? запитала вона.
Прекрасно, відповів я. Потім додав: Насправді не настільки прекрасно. Я скучав за тобою.
Це привітання було зустрінуте тільки сторожкою тишею з боку леді. На мене дивилися лиш оті величезні синьо-зелені очі, і більше нічого. Звісно, подача не підхоплена, ніякого тобі: «Я теж скучала за тобою».
А я кинув палити. Часом аж голова макітрилася.
Невже наважився? Який молодець!
Я відчув інший вибух гніву на її чемно відсторонений тон і цього разу справді потворний. Начебто я міг говорити неправду, та в дійсності хоч би й так яке це мало значення. Здається, протягом двох років щодень вона гризла мене за ті сигарети, вичитувала, як від них захворію на рак, як від них на рак захворіє вона, як вона навіть не подумає завагітніти, доки я не кину палити, так що мені нічого було і рота відкривати на цю тему, навіть якщо у мене були вагомі аргументи і от тепер зненацька усе перестало мати значення, тому що просто перестало мати значення.
Ми маємо залагодити невеличку справу, сказав Гумбольдт. Якщо ви не заперечуєте, от.
На підлозі біля нього стояв один із тих великих, ящикоподібних квадратних адвокатських кейсів. Крякнувши, він підняв його і поставив на стілець, де мав би сидіти мій правник, якби його мати не зламала собі кульшу. Гумбольдт почав відщіпати защіпки, але на разі я перестав звертати на те увагу. Річ у тому, що я таки заперечував. І річ зовсім не полягала в обережності, це було питання пріоритетів. У цю мить я відчував удячність, що Рінга відкликали. Слава богу, всі сумніви розвіялися.
Я поглянув на Діану і сказав:
Я хочу спробувати ще раз. Ми можемо помиритися? Чи існує хоч який-небудь шанс?
Вираз немилосердного жаху на її лиці розчавив мої надії, за які, навіть сам того не підозрюючи, я чіплявся. Замість відповіді вона зиркнула повз мене на Гумбольдта.
Ви сказали, що про це нам не доведеться говорити! її голос звинувачуюче тремтів. Ви сказали, що навіть не допустите, щоб ця тема зринула!
Гумбольдт виглядав трохи збитим з пантелику. Перш ніж подивитися на Діану, він знизав плечима і зиркнув на порожню склянку з-під мартіні. Гадаю, що він пошкодував, що не замовив подвійного.
Я не знав, що містер Девіс прийде на цю зустріч без свого правника. Ви повинні були зателефонувати мені, містере Девіс. Оскільки ви цього не зробили, я вважаю за потрібне повідомити вас, що коли Діана давала зелене світло на цю зустріч, думки про будь-яке примирення у неї зовсім не було, її рішення домогтися розлучення остаточне.