Обійдешся, Варта вже пошкодувала, що пішла з ним. Хлопець явно не збирався відкривати їй свої карти, поки не витягне все, про що сам хоче дізнатися.
Гаразд. Тоді я вгадаю. А якщо вгадаю, ти виконаєш моє бажання.
Ні, спасибі.
Нудьга яка... маг клацнув пальцями. А як щодо... Марта! Марта-Варта. Це ж ясно.
Промашка, Варта схрестила руки на грудях і переможно посміхнулася. Чорта з два він вгадає!
Берта? не здавався кучерявий маніяк.
Це якесь німецьке... дівчина зморщила носа.
Герта?
Хіба це імя взагалі? попри тривожні запитання, які турбували її, дівчина мимоволі посміхнулася.
Ще й яке! Гертруда! Так звали мою прабабусю, хлопець скривився, ніби його наздогнали неприємні спогади дитинства.
Ого. Ти звідки ж? Я в нас Гертруд не зустрічала.
Я звідусюди, відповів незнайомець, досі посміхаючись, але тепер трохи натягнуто. Ніколи не сидів на місці... Але народився в Празі. Принаймні так дід казав... То не вважаєш, що за таку відвертість тобі варто перестати ламати комедію? Чи думаєш, твоє імя мені так потрібне? він раптом змінився на обличчі й роздратовано спалахнув. Повір, я маю безліч шляхів його дізнатися. Мені просто захотілося нормально познайомитися. Налагодити товариський звязок. Не більше. Бо ти сидиш тут така напружена, мов електродріт.
І тому ти вийшов битися за світляків? Варта сподівалася, що на хвилі роздратування маг нарешті розкриє свої карти. Щоб виявити свою доброзичливість?
Я взагалі-то полегшив справу тобі та твоїм темним... Чи називати вас «пітьмаві», як казав Люцем і його компанія?
Ніхто тебе про це не просив. Я сама перемогла. Мене, до слова, не за гарні очі покликали бути третьою заступницею.
Та, до слова, ніхто й не казав, ніби в тебе гарні очі. І вдень ти тремтіла, ніби листок на вітрі, коли згадала про дуель.
Ах, вдень!.. Варта захлинулася словами, коли пригадала свій сон.
Сон, у якому був ось цей нахаба. Вона відчула, що руки сіпнулись, і стиснула кулаки.
Хто ти, виродку? Чого тобі від мене треба? Говори вже, інакше розтрощу тобі всі кістки. Чи так швидко дуель забув?
Хлопець раптом перестав усміхатись і виставив уперед руки, ніби хотів ними захиститись від магії.
Не вивільняй сил. Я не можу видавати твою присутність тут, його голос змінився теж і розгубив усі нахабні нотки.
Тоді говори, наполягла Варта твердо.
Я хочу брати участь у Грі. Мені це заборонено, скоромовкою випалив
незнайомець. Але можна зробити все непомітно. А ти будеш важливим елементом. Не питай, звідки мені відомо про деталі. Проте повір: це дуже вигідна співпраця.
Повірити?.. Пф-ф! Скільки повторювати: Гра мене не цікавить.
А те, що світляки, як ви їх звете, можуть отримати владу це тебе теж не цікавить? Цей Люцем, він же не здасться. Він веде уже зараз веде складну й небезпечну гру заради Гри, вибач за плутанину слів.
Звідки мені знати, що й ти її не ведеш? Варта теж подалася вперед, і її очі зітнулися з темними очима триклятого нахаби. Він не відвів погляду.
Бо я зізнався тобі сам. Веду, звичайно ж. Але на твоєму боці.
Стоп. Припини. Нема ніякого «мого боку». Ганяти містом у пошуках жертв і міток і без мене знайдеться багато охочих... Якщо ж тобі так свербить дізнатися, то за всіма людськими документами я Агата Тарновецька. Станіславівна. Усе?
Варті здалося, що новий знайомий надміру здивувався, почувши її «людське» імя. Його лукаві очі розширилися.
Ти Агата, посміхнувся він і видихнув із полегшенням. А чому так? Імя ж... польське, ні?
Звідки мені знати.
Батьків спитай.
Мене вдочерили.
Варта звикла, що після цих слів усі знічувалися, просили пробачення чи, навпаки, дуже дивувалися. Маг не зробив нічого такого. Знову посмішка. Знову щось задоволене в погляді.
Ну, а я Златан. Сподіваюся на тісну співпрацю.
Запхай собі свої сподівання до одного місця. Я зі світляками не працюю.
Хах, розсмішила! тепер маг осміхнувся поблажливо. Аґато, сонечко ясне, я такий же світляк, як і ти.
Тоді це ж як Люцем узяв тебе своїм заступником? спитала дівчина зі слабким інтересом.
Це дуже цікава історія, Златан раптом стурбовано роззирнувся, ніби почув щось, чого Варта не могла вловити. Але наступного разу. А поки що ось тобі мій телефон. Увечері зустрінемось.
Що?
Тобі час іти. Так треба.
Він тицьнув їй в долоню жорстку візитку і просто-таки виштовхав у коридор.
Доберешся сама. Вали звідси так швидко, як тільки можеш. Так треба.
Варта не втрималась і показала язика зачиненим дверям. Проте візитку сховала до внутрішньої кишені накидки.
Шикарний готель, дивні сили, дивне імя, родина з Праги... Якби Златан не виглядав так молодо, Варта могла б вирішити, що насправді він чеський суддя, якого вчора начебто бачила Дикоросла. Але повноцінні судді явно не виглядали на двадцятку з хвостиком. Він не тутешній це точно. Попри те, що чародії розуміли одне одного, навіть коли говорили різними мовами, слабкий акцент видавав їхнє походження.
Розділ 2 Не ходи до лісу з незнайомцями
Варта прослизнула повз менеджера і пішла до столиків. Після нічної дуелі, святкування і походу в готель до нового, до біса незрозумілого знайомого їй не хотілося нічого, крім обіймів із подушкою. Але дві офіціантки захворіли і привіт, ранкова зміна! Ще і з тим світляком, котрий учора безславно програв Максиміліанові.