У місті не було темних чи світляків, котрих Варта б не знала бодай з вигляду. А чужинців тут не люблять: своїх нахаб вистачає.
Павутина сягнула цілі.
Чаклунка перевела погляд на обличчя хлопця, очікуючи, що воно викривиться від болю раптової атаки. Але нахаба тільки посміхався. Сонце в його волоссі, на високій горбинці носа і в темних очах розгорілося ще яскравіше, поки Варта не зрозуміла, що це не справжнє сонце.
Це блискотіли ледь зримі щити.
Справжні.
Її павутинка просто не змогла пробитися. Нахабний незнайомець володів майже міфічним захистом. Він відмежувався щитами проти чародійства, які зробили його невразливим до атаки. Принаймні до такої, порівняно слабкої. Варта ніколи раніше щитів не бачила, проте впізнати їх не становило проблеми, коли знаєш, про що йдеться. А вона знала й одразу насторожилась, уявляючи, хто ж це перед нею стоїть. Явно не простий турист.
Я очікував від тебе цього кроку, після ефектної паузи хлопець коротко розсміявся, тому підготувався теж. Врешті, темні всюди однакові: і у Львові, і всюди, де я побував. Так, Варто, я не звідси. Так, мені вже відомо, що ти Варта. І, до слова, мені відомо набагато більше.
Попри те, що вона, як і більшість темних, завжди обирала напад, зараз дівчину охопило непереборне бажання розвернутися і втекти якомога далі, якомога швидше. Вона зробила крок назад. Якщо перейти дорогу, тоді перебігти подвіря Політеху там студенти, там якісь люди, там він нічого їй не зробить...
Але другий крок не вдався: невидима стіна стримувала на місці, у повному заціпенінні. І навіть сили, щойно отримані у жертви для сьогоднішньої дуелі, не допомагали вирватися.
Почнемо з простого, хлопець примружив очі сильніше, якщо ти відмовишся співпрацювати, я вбю тебе, аби не заважала принаймні.
Треба ж. Задрімати на лавці, схованій у кущах біля Політеху. Дожилася.
«Більше не працюватиму у вечірню зміну...», промайнула думка. Врешті, мама все одно була невдоволена її роботою в кавярні й завжди твердила, що в них достатньо грошей, аби доньці не доводилося принижуватись перед звичайними людьми. Але бажання самостійності ніхто ще не скасовував, як і бажання Варти опанувати всі методи приготування хорошої кави.
Чаклунка зиркнула на годинник дві години до дуелі. Надворі стемніло. Ворота вже зачинили. Доведеться лізти через огорожу.
Варта ніяк не могла пригадати, як опинилася тут. Зате сон свій памятала прекрасно: після трапези її перестрів знавіснілий молодик, який володів справжніми щитами. Він ще ляпотів щось про Гру і співпрацю, але тоді підійшов старший пан із ціпком...
Ох! Згадавши, як навідмаш той лупнув нахабного молодика, Варта зрозуміла, що ціпок у пана був явно декоративним аксесуаром, а не підтримкою, необхідною в поважному віці.
А далі вона прокинулася. Нікого поруч. Тільки голова болить. І...
Трясця... дівчина прогортала список пропущених дзвінків три від Дикорослої, по одному від Аллі й Максиміліана та вісім із дому.
Трясця в квадраті, пропущені дзвінки з дому ніколи добром не закінчувалися, хоча Варта була давно повнолітньою. Але батьки настільки активно опікали її, мовби хотіли цією опікою компенсувати те, що вони прийомні.
Телефон завібрував знову. Цього разу повідомлення. Від Дикорослої.
«На Дорошенка бачили суддю з Чехії. Назріває початок?»
Варта застогнала і швидко набрала відповідь:
«Може, він у відпустку приїхав. У них же буває відпустка?»
«Він що, дурний, щоби в Україну пертися у відпустку?» Дикоросла відписувала завжди блискавично, ніби не мала інших справ.
Дівчина сховала телефон у кишеню джинсів.
Якщо судді справді збираються в місті, то Гра на носі. Але дуель сьогодні. Отож, не час думати про...
«...Якщо ти відмовишся співпрацювати, я вбю тебе...»
Вони в курсі, що тобі вже стукнуло 18? криво посміхнувся Молібден, старший брат Аллі, який сьогодні був другим заступником.
Ага. І що 25 теж у курсі. Але думаю, коли мені буде 40, вони розпитуватимуть те саме, Варта швидко сховала телефон у кишеню.
Ну, готові? Аллі діловито підвязувала пишне мідно-руде волосся, щоб воно не розліталося на всі боки під час сутички, коли будь-яка деталь може завадити перемозі. Сьогодні ми вибємо з них усю їхню світлість, а потім до ранку гулятимемо на мою останню стипендію.
Думаю, стратегію нікому пояснювати не треба, Максиміліан упер руки в коліна і подався вперед. Я розберуся з будь-яким світляком, якого б він не обрав. Молю, якщо здумає виставити проти тебе сестру, то вже не падай під її чари.
За дурня мене маєш? широкі брови Молібдене сіпнулися. Люсент справжня зміюка. Я бачив, як вона одного разу з Мортом зійшлася той жевжик ледве втік живим.
Морт не особливо вдалий приклад. Його моя мала однією лівою і без чарів покладе, осміхнувся Максиміліан і повернувся до Варти. Ну, панєнко, якщо ми з Молем не вирішимо все до третього раунду, то ти мусиш перемогти. Проти Люсент не бійся йти напролом. Вона шугається натиску і швидкості. Якщо ж ні, то він міг покликати Оллу чи Армана. Олька надто добра, щоб відмовити. А Арман надто тупий. Альтер наче не в місті це добре.
Та мені байдуже, відповіла Варта. Головне, щоб не дійшло до фіналу.