Ким?
Мною. І не хвилюйся, ніхто не розгорне активних дій аж до наступної ночі. А мітки проявляються лише після заходу сонця, забула?
Ну, зараз ніч, Варта відступила на крок назад і вперла руки в боки.
Я знаю. І все ж я також знаю, що сьогодні ще нічого не буде. А оскільки ти вже впевнилась, що дурниць я не кажу, то годі комизитися.
Чому я тільки з тобою звязалася...
Так я ж сам із тобою звязався. Пішли.
Варті здалося, що вона чула це «пішли» дуже часто, хоча знає мага лише два дні. Але ці два дні вже здавалися їй найдовшим тижнем. Поза тим їй хотілося повірити Златанові, але здоровий глузд казав ніколи й нізащо не робити цього.
Розділ З Обмін і обман
Та він обдурив мене, падлюка! Варта ледь не пожбурила телефон об стіну після секундного спалаху.
Хто? Що? закричала Дикоросла зі слухавки.
Ніхто, вибач, дівчина швидко опанувала себе і вирішила краще розпитати подругу про те, що вона пропустила. Точніше, про все, що вона пропустила стараннями триклятого чеха. А він же знав! Він точно знав...
Може, заїдеш до нас? запропонувала Дикоросла. Тут ще Тайфун із Нефом.
Денна змі-іна... простогнала Варта, роздивляючись чорні закручені візерунки на стелі своєї кімнати.
А тоді перед її внутрішнім зором виникло обличчя Софі. І люк посеред лісу на Підголоско. Маячок шпикав, ніби тупа шпилька, коли вона пригадувала про те місце.
Я зайду вранці, відповіла дівчина врешті. Є новини.
І у нас, тихо відказала подруга.
Не сумніваюся, відповіла Варта похмуро й поклала слухавку.
Їй снилося, що візерунки на стелі оживають, спускаються ліанами, гілками й темно-брунатними петлями. Обплутують її, ніби шорсткі змії. Давлять. Задушна тиша кімнати здавлювала теж. Стіни рухалися. Дівчина намагалась кричати і кликати на допомогу, але не чула власного голосу. Вуха заклало. Шелестіли зелені штори. Тріщав паркет. Шибки падали, розколоті ударами. Перед очима хитався золотистий маятник. А потім багато-багато золотистих маятників. Їхній рух переходив у мерехтіння. Мерехтіння у зорепад. Зорепад у стіну крові.
«Прокинься, Вартова!» крикнув хтось.
І лише після того вона важко розклепила повіки.
Відколи це у світляків є почуття гумору? хмикнула дівчина і згадала про полювання на жертву, яке почнеться вночі. Слухай, до вчорашнього. Ти не в курсі, хто мав бути третім заступником на дуелі?
Хлопець звів брови і, стріпуючи шоколадну стружку з пальців, повернувся до Варти.
Тобі так не дає спокою та дуель, що мені аж цікаво, що з нею такого повязано.
Нічого не повязано.
Тоді нічого тобі знати про наші внутрішні справи. Йди до зали, кивнув він у бік дверей, бо Церберова тут так і шастає із самого ранку. Думаю, в неї паскудний настрій.
Наче почувши, що її згадали, менеджер визирнула зі своєї підсобки, і тонкі, промальовані вугільно-чорним олівцем брови грізно збіглися на переніссі.
Аґато! Ти мала бути коли?
О восьмій тридцять!
А зараз котра?
А її послали по марципани, втрутився Орест, показуючи на дві коробочки на краю столу.
Хто послав? очі Пані Цербер звузились до двох щілин.
Я, світляк кліпав очима так невинно, що Варта б і не запідозрила його у брехні. Коли ви виходили до директорки. Марципанів треба було терміново. А вчора ж ті польські студенти стоптали все, що в нас було.
Ще раз! менеджер підняла в повітря вказівний палець і загрозливо похитала ним. Ще один-єдиний раз ти посмієш когось послати кудись без мого відома...
Вибачте, більше не буду. Мені дуже шкода, що так сталося. Справді, світляк кивнув і швидко повернувся до посипання десертів шоколадом і цукатами.
Пані Цербер буркнула ще щось, але врешті повернулась до своєї підсобки. Здається, слова алхіміка містили дрібку магії надто вже швидко менеджер заспокоїлась.
Не думай, що тепер я тобі щось винна, шепнула до хлопця Варта, натягуючи фартух із кавовий мереживом обовязковий елемент уніформи.
Не думаю, він навіть не дивився в її бік. Для світлих не обовязково робити щось хороше, щоб неодмінно отримати таку ж відплату... І так, мені не сказали, хто мав бути третім.
Так би й одразу.
Так надто нудно, він раптом посміхнувся. Мене, до речі, звуть Еверестом.
Жартуєш, Варта ще на мить затримала погляд на світлих патлах. Зріст алхіміка навряд чи можна було назвати навіть середнім.
Ні. Батьки вирішили, що це звучатиме класно: Орест-Еверест. У нас усі під два метри в сімї, він посміхнувся ширше, крім мене.
Чаклунка не стримала посмішку. Уявила, як довготелеса родина світляка збирається разом до фото, і Еверестові доводиться ставати навшпиньки, щоб виглядати хоч якось пристойно. Комедія та й годі!
Варта пирхнула і швидко пішла до зали, поки менеджер не повернулася. На кухні їхньої кавярні, попри зайнятість, панувала затишна атмосфера. Здавалося, що нема ніякої Гри, ніяких суддів у місті, і паскуди Златана теж немає.
Але вони були.
Уранці в Дикорослої Варта дізналась, що вчора надвечір акурат, коли падлючий чех вивіз її до лісу, відбулися збори, на яких судді офіційно повідомили про початок Гри, ознайомили
всіх з актуальними правилами і розповіли про смерть Софі. Про збори попередили за годину до початку чи то у суддів не було часу, чи то вони хотіли провести все спонтанно. Та тільки повідомили про те збіговисько лише голів світлих і темних, а далі почався телефонний марафон, аби зібрати якнайбільше народу.